У колекції Федора Петручика з волинського Ратного — 4349 ручок для письма
— Усі місцеві продавці канцтоварів мене вже знають і одразу повідомляють: «Є новинка!». Тоді притримують спеціально для мене під прилавком, — усміхається чоловік
Ви уявляєте, скільки вони займають місця? Чесно кажучи, я теж не уявляв, поки не побачив на власні очі. У мене дух перехопило, коли Федір Микитович розкрив переді мною валізу з авторучками. Ціла дорожня валіза доверху була наповнена предметами його захоплення. Але, як з’ясувалося, це далеко не вся колекція. У підвалі господар зберігає ще п’ять картонних коробок та чотири дипломати свого добра!
Обмінний фонд колекціонера.
Лише отямившись після першої хвилі шоку, я став розпитувати Федора Микитовича, з чого почалося його захоплення.
— Я працював у відділі кадрів Московського управління внутрішніх справ на повітряному і водному транспорті, — розпочав співрозмовник. — Пройшов шлях від інспектора до начальника відділу. До нас зверталися оформляти відрядження та відпустки. У подарунок привозили ручки. Куди б не їхали: в США, Індію, на Кіпр, я просив привезти мені авторучку.
Відтак їх кількість швидко сягнула 40 штук. А тоді, як каже Федір Микитович, «почалася хвороба».
Нині у його зібранні 4346 ручок (а з нашими подарунками — 4349). Кімнатна валіза вміщує 1077. Про це є відповідний напис на папірці всередині. Так само, як стверджує колекціонер, підписані і решта коробок та дипломатів.
Радянські металеві пера теж є в колекції ратнівчанина.
Ну добре, кількість зафіксована. Але ж чи можна тримати у пам’яті стільки предметів? Федір Микитович чесно зізнається, що можуть бути повтори. Мовляв, усе згадати годі. Нині він уже не московський кадровик, а волинський пенсіонер (хоча дуже активний: співає у ветеранському хорі «Журавлі», пише вірші і друкує їх у районній газеті «Ратнівщина», вітає земляків у ролі Діда Мороза), але й далі поповнює колекцію.
Усі місцеві продавці канцтоварів мене вже знають і одразу повідомляють: «Є новинка!». Тоді притримують спеціально для мене під прилавком, — сміється Федір Микитович.
— Замовляю авторучки. Усі місцеві продавці канцтоварів мене вже знають і одразу повідомляють: «Є новинка!». Тоді притримують спеціально для мене під прилавком, — сміється він. — Оце дуже цікавий комплект: три ручки у вигляді гольфових ключок. Вони унікальні: їх випустили в обмеженій кількості. Загалом маю екземпляри з 12 країн, навіть з Ефіопії та Австралії. Нині заробітчани з Польщі привозять.
Затим він підходить до шафи, висуває шухляду. А там… повнісінько ручок! Господар дістає кілька і дарує нам. Ми відмовляємося, мовляв, як можна розформовувати колекцію. Але Федір Микитович каже, що це подвійні примірники для подарунків.
— Теж ручка? — запитую, побачивши маленький іграшковий автомат.
— Аякже, — задоволено сміється господар і показує, як зняти ковпачок. — А це ручка-спрей. Сюди можна налити парфуми або ж антисептик. Така собі антикоронавірусна ручка.
Авторучка у вигляді мисливської рушниці.
У його зібранні і ручка-унітаз, і вертоліт, і рушниця, і кулемет, і пістолет, і меч, і прилад для письма на 10 (!) кольорових стержнів. Найстарішу він добре пам’ятає. Її подарував московський сусід, котрий сидів у в’язниці одразу після Другої світової війни. Це був виріб ручної роботи, металевий, важкий.
— Яка найдорожча?
— З Австралії, із чистого золота, — каже чоловік і тут же зізнається: — Не можу знайти її. Десь серед інших загубилася.
А яяк вам такий «апарат» зі снайперським прицілом?
Ратнівчанину не раз дзвонили з Києва та Львова з проханням показати зібрання. Але оскільки організовувати все Федору Микитовичу пропонували за власні кошти, то він дипломатично відмовлявся.
— Пробували оцінити свою колекцію? — цікавлюся наостанок.
— Навіть не думав, — твердо каже співрозмовник і дарує новорічну ручку з Дідом Морозом, а може святим Миколаєм.
