Як український посол у Канаді вивозив розстріляних із Майдану

«Після перших убитих на Інститутській усі наші лідери займалися тільки тим, що дзвонили сотникам Самооборони, до всіх підряд, і говорили: «Де б ви не були, залишайтеся там; ні кроку вперед, на Інститутську, — ​там бійня; ви повинні зберегти життя свої і своїх хлопців. До цього ж закликали зі сцени. Намагалися загасити цей спонтанний наступ, але виходило, на жаль, не дуже», — ​каже Андрій Шевченко (тоді — ​народний депутат України, зараз — ​Надзвичайний і Повноважний посол України в Канаді. — ​Ред.).

Мармурова підлога холу готелю «Україна» була липкою від крові: тут наспіх обладнали польовий госпіталь.

Ви знаєте, що таке к-о-в-з-а-т-и-с-я по крові?

Тут померли 13 осіб. Тут же їх відспівали.

Читайте також: Якщо вас обкрадають олігархи, можете… подати на них до суду.

З іншого боку Майдану, біля готелю «Козацький», теж складали трупи. Три. П’ять. Уже вісім.

Я зрозумів, що всі ми є відмінною мішенню і якщо терміново щось не зробити, трупів буде ще більше.

Майже всі вони були вбиті прицільним влученням у шию, груди, серце. Так стріляти міг тільки професіонал. Неподалік від «Козацького» на хвилинку зупинилася молоденька медсестра Олеся Жуковська. Поверх куртки була надіта біла футболка з червоним хрестом. Снайпер поцілив їй точно в шию. «Я вмираю», — ​встигла написати дівчина в соцмережі, поки її везли в «швидкій». Олесю врятували дивом — ​своєчасно доставили в клініку.

«Коли я добіг до Майдану, там уже були десятки вбитих, — ​продовжує розповідь Шевченко. — ​Люди повели мене від сцени до готелю «Козацький»: туди почали зносити тіла, і потрібно було терміново щось робити з ними. Я зв’язався з Макеєнком (Володимир Макеєнко — ​на той час голова Київської міськдержадміністрації. — ​Ред.) — ​домовилися, що вбитих буде забирати в морг «швидка» допомога в обхід процедури (за правилами, смерть повинна оформляти міліція. — ​С. К.). Біля «Козацького» накопичилося одинадцять тіл. Прийшов священик, почалося відспівування, навколо зібралися люди. А снайпери продовжували працювати: десь у цей час зовсім поруч у шию поранили медсестру (Жуковську. — ​С. К.). Я зрозумів, що всі ми є відмінною мішенню і якщо терміново щось не зробити, трупів буде ще більше. Вибігши на Михайлівську, я перехопив перший-ліпший бус, повантажили туди тіла вбитих і повіз їх до Михайлівського собору.

Читайте також: Чому у Кремлі мріють змінити нашу Конституцію?

Собор — ​перше, що спало на думку, адже там уже був розташований польовий госпіталь. Біля арки монастиря нас зустрів один із священиків. Він мене впізнав. Я кажу: «Погані новини. Тут загиблі, їх треба відспівати». Я дуже боявся, що він мене заверне, все-таки монастир — ​це не польовий морг. Тому я і сказав про відспівування. Але священик погодився, і ми в’їхали на територію. На монастирському подвір’ї, в найдальшому куточку, я відшукав п’ятачок під кроною великого старого дерева. Там ми і поклали тіла. Згодом їх буде ставати все більше і більше. На подвір’ї монастиря — ​безліч людей, в трапезній — ​госпіталь. Усі метушаться, волонтери підвозять їжу, ліки, а ти пробираєшся між ними на бусику, і люди навколо не знають, що в салоні у тебе одинадцять трупів».

 ... Хто стріляв по Майдану?

Того ранку (20 лютого 2014 року. — ​Ред.) на Інститутській було вбито 53 людини. 53 людини за кілька годин!

До речі:

«Небесна сотня» — ​прийнята в Україні збірна назва загиблих протестувальників, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Євромайдану (Революції гідності) у грудні 2013 — ​лютому 2014 року. Під час прощання із загиблими лунала жалобна пісня «Плине кача…».Список на виплату одноразової допомоги родинам загиблих у розмірі 121 800 гривень налічував 98 осіб.

Соня КОШКІНА, журналіст, шеф-редактор інтернет-видання LB.ua, уривок із її книги «Майдан. Нерозказана історія», яка вийшла у 2015 році у видавництві «Брайт стар Паблішинг» (Київ).