Гуляща: свекор вигнав, як застав з іншим, а чоловік пробачив – бо кохав

Переказували, що «вилітали» голубки через вікна і двері, в чому мати на світ привела. Вигнав Ілько невістку, навіть речей не віддав. Замкнув хату на здоровенного замка, онука забрав і, не звертаючи уваги на голосіння жінки і невістки, спокійнісінько рушив додому.

Тамара, невістка Ількова, знявши сяку-таку одежину, яку щойно випрала, низько опустивши голову, попрямувала через поле до рідного села. Там у неї мати жила.

Мали люди про що язиками чесати цілий тиждень. Молодик той нетутешнім виявився. Кажуть, зерно возив із полів. А де він Тому перестрів? Як познайомились? Чому вона додому його привела?

«Вилітали» голубки через вікна і двері, в чому мати на світ привела.

Дивно було, адже Томку всі знали як винятково порядну і чесну жінку. А як же вона чоловіка і синочка своїх любила! І тут на тобі. Ой сором!

Читайте також у нас: «За вбивство чоловіка і поранення доньки... психлікарня».

А вже через три дні люди геть оніміли. Повернувся із заробітків Ільків син і Томку назад привів. З їхнього двору ні галасу, ні репету, ніби й нічого не сталось. А коли хтось із мужиків за черговим могоричем в Ілька запитав, чи бува не заважають його синові оленячі роги, отримав таку відповідь, що іншим розпитувати враз перехотілось.

Онука Ілько сам на подвір’я сина привів і у невістки прощення зі сльозами просив. То вже після того люди не знали, що й думати.

А Роман, дізнавшись про те, що накоїв тато, навіть грошей зароблених забирати не став, одразу сумку на плече – і додому. Їхав і все Тамару свою видзвонити намагався, але ні вона, ні її мама трубки не брали. Молив Всевишнього, аби тільки простила його родину, аби лиш повернулась.

Тамара – свята жінка. І не дивись на мене так, тату. Та вона із жалю зі мною, хоч і каже, що кохає. Я, татку, ні на що не здатен. Узагалі. Ми з нею, як брат і сестра, чи що. Але ми сім’я.

Увійшовши в батькову хату, одразу випровадив матір із сином погуляти кудись подалі. Мама все знала, а сину то не потрібне. Сів навпроти тата і, ховаючи очі, почав свою розповідь:

– Не думав, що колись тобі в усьому зізнаюсь, батьку. Говорити мені не просто, тому не перебивай. Тамара – свята жінка. І не дивись на мене так, тату. Та вона із жалю зі мною, хоч і каже, що кохає. Я, татку, ні на що не здатен. Узагалі. Ми з нею, як брат і сестра, чи що. Але ми сім’я, – говорив, ковтаючи сльози. – Мій син – не моя часточка, але він про це ніколи не дізнається, чуєш, батьку, ніколи! Вона тоді спеціально до санаторію їздила – шукала батька для нашого сина. А тепер уже обоє другого малюка хочем. От і поїхав я в світи, а Тома – тут. І коли б не ти! Ти ж її на все село ославив, тату! Якби не вона, я не знаю навіть, чи й жив би досі. Вона – сенс мого існування. Зрозуміла і прийняла мене таким, яким я є. Жодним словом, натяком, поглядом ніколи не давала зрозуміти, що не такий. А ти що наробив! – встав і рушив до порога. Потрібно було жінку повертати.

Ілько довго сидів у темному домі, все ніяк не міг усвідомити почутого. Міг уявити що завгодно. Всіляке від людей чув, але щоб у його родині? А потім якось враз прийшла думка: а якби Тамарки у Романа не було? Пригадав, як його син усе вдома сидів, доки друзі по сусідніх селах дівчат шукали. А вони із дружиною місця собі не знаходили, адже, розмінявши тридцятку, син і не думав одружуватись…

Згадав, коли з’явилась у нього Тома, як він ожив, одразу змінився і почав нарешті жити, не ховаючись од людей. Як гордо його син привіз свого первістка. Як любить Рома свого сина…

Зітхнув Ілько, забрав у жінки онука і пішов на синове подвір’я просити прощення. А ще подякувати невістці за те, що син має життя, а він – майбутнє.

Анна КОРОЛЬОВА.

Читайте також у нас: «Заробіть гроші в конкурсі знавців: «Немає Бога, окрім Аллаха, і Мухаммед – Пророк Його».

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.