«Виживе хтось один: або помада, або коронавірус».
Банкрут губна помада чи комунікація?
Подруга принесла лоток губних помад, понад десяток. Усі нові, запаковані. Правда, термін придатності деяких уже закінчувався або вийшов «на нуль». Проте вся косметика була модних відтінків і пристойних виробників
—Візьми, у студентському театрі матимете на «грим». Дарую! Накупила два оберемки на новорічних суперзнижках. Мені й попередніх запасів вистачить до кінця пандемії, якщо вона колись таки щезне з нашого життя разом із коронавірусом… Під маскою все одно губ не видно, а як і напомадишся — то лише по щоках розітреш, — пояснила подруга.
— Дякую тобі, моя дорогенька. І дозволь подивуватись: раніше ти трусилась над своїми шухлядами з тоннами косметики більше, ніж над кавалерами. І зимові шарфи та хутряні коміри не заважали тобі носити улюблену червону «лореальку», навіть у люті морози! А щоб із кимось поділитись — то було взагалі не про нашу Ірочку, — жартома відповідаю подрузі й одразу перепрошую за… жіночу відвертість.
— Помада — банкрут! Виживе хтось один: або вона, або коронавірус, — артистично заявляє Ірочка і показує мені «па-па».
Та невже? Засмучуюсь, бо теж пристрасно люблю помади. Як і знижки.
Під маскою все одно губ не видно, а як і напомадишся — то лише по щоках розітреш.
Навики молодого науковця кличуть мене на сторінки інтернету. Майже одразу читаю: у Великобританії різко впав продаж губних помад та блисків… Жінки нарікають, що мають тепер більші проблеми у знайомстві з чоловіками, адже за маскою не видно обличчя, нею приховано губи як орган чуттєвої комунікації… Жінки почуваються пригнічено, навіть депресивно… Компанії несуть чималі збитки, продають залишки косметики за зниженими цінами…
Телефоную Ірочці й розповідаю, що вона справді має рацію. Тисячолітня зброя на жіночих губах стає неактуальною, бо через засоби захисту від пандемії є невидимою для мужчин чи не всього цивілізованого світу.
— Маю не лише рацію, а й нове хобі — «полюватиму» під час акцій на тіні для повік та брасматики. Роблю тепер у макіяжі акцент на очі. Очі — дзеркало душі! Ти ж так мені казав, коханий, у перший день локдауну, коли ми познайомились?
Ірочка комунікувала зі мною телефоном, а з кимось, мені ще не знайомим, наживо. І робила вона це, судячи з інтонації, без маски. І без помади.
Світлана ФЕДОНЮК, культурологиня, м. Луцьк
