Онуків співочої сім’ї Віталія та Світлани Білоножків назвали на честь дідуся й бабусі. Малі вже виступають на сцені. Задіяна в концертах і невістка Марина. А от сини Георгій та Євген співають тільки вдома.
Віталій та Світлана Білоножки: «Чи хотіли ми розлучитися? Ні. А вбити одне одного? Тисячу разів!»
Цей відомий анекдот артисти вважають девізом свого сорокарічного подружнього життя Розмови з Віталієм та Світланою Білоножками — це суцільне задоволення. Тонко жартують одне з одного, розкривають не зовсім публічні факти зі свого життя. І досі в їхніх очах — ненаграна ніжність та кохання. Їм обом уже за 60, але душею вони мінімум удвічі молодші. Об’єктивно визнають, що пік їхньої популярності минув, але не впадають у депресію — не сценою єдиною живе людина
«Хворів» птахами, а «лікувався» друзями
«У мене 12 видів голубів, 15 — фазанів, — розповідає Віталій. — Є павичі. В період залицянь ґвалт стоїть на все подвір’я. Сусіди, напевно, думають, що в нас живуть мавпи. Маємо ще двох вівчарок. Одна народила десятеро цуценят. Дев’ятьох роздали, а одного, Бакса, залишили. Якось вітер відкрив двері в павільйон із голубами. Вранці виходжу — весь двір устелений пір’ям і лежать 30 тушок».
Домашніми птахами співак «захворів» ще на початку співочої кар’єри. Поки холостякував і кочував по зйомних кімнатах, тварин не заводив. А коли вже одружився зі Світланою і родина очікувала первістка, здійснив давню мрію про «братів наших менших». Подружжя отримало малюсіньку квартиру. «Нам тоді тільки дали житло на 9 з половиною квадратних метрів. Ще кухня була на 3 «квадрати», — пригадує жінка. — Перед цим ми наймали кімнату в одного двірника, тому й такому раділи. Всі ліжка в нас складалися, а Віталік там умудрився розмістити ще свої маленькі акваріуми і клітку з папугами. Прожили ми так сім років, двох діток народили. Але найцікавіше, що завжди ми запрошували гостей, столи накривали і ще й танцювали в коридорі. Одним словом — нам не було тісно. Проте, на щастя, я знаю, як це кайфово, коли всі разом, коли повна чаша любові, взаєморозуміння, коли стільки тепла».
«Усіх її кавалерів я повідваджував»
Зіркове, а водночас звичайне життя Білоножків із труднощами, успіхами, пристрастями, невдачами вони ніколи не ховали від публіки. Діляться навіть дуже особистими моментами, із яких тепер щиро сміються. І левова частка розповідей — про кохання. Познайомилася пара в молодому віці. Світлана працювала вокалісткою столичного театру оперети. Це рафіноване мистецтво, куди приходять люди богемного світу.
Незаміжню красуню Світлану часто сватали за багатих кавалерів. «Я була така гарнюня, що мене знайомили спеціально, щоб я склала компанію. Але воно все відійшло, як на виставу прийшов Білоножко. Він був такий повелитель, одноосібник. Найцікавіше, що коли я подивилася на достойних мужів із гарними гаманцями й на цього хлопчину, який так вправно всіх відфутболює від мене, то подумала: оце ж чоловік, яка міць у ньому, яка напористість! Уже будучи заміжньою, почула якось від прихильниці: «Віталій Білоножко — розкішний бас, а по–друге — такий мужчина! Ні, по–перше — такий мужчина!» Вона права. Та ми обоє дуже гарячі, тож часто задумуюся, як нам вдається стільки років бути разом».
Спочатку їм дали житло на 9 з половиною квадратних метрів. Ще кухня була на 3 «квадрати».
Віталій на той час служив в армії, співав у ансамблі Київського військового округу. Товариш познайомив його із «хорошою дівчиною з театру оперети». Це була Світлана. Провів її додому, поцілував. Через місяць захотів перевірити дівчину. Запросив обох до ресторану, а сам вийшов: «Сказав, що живіт болить, і тихцем підглядав за нами. Чому до такого додумався? Проти того друга жодна жінка не могла встояти. Він мені потім розповідав, що я до неї і так, і так. А вона все про Віталіка розпитує. Коли почали зустрічатися, решта хлопців одразу відстали. Якщо чесно, я їх повиганяв. Особливо одного лейтенанта–морячка, який хотів забрати Світлану на Охотське море в гарнізон, щоб вона народила йому шестеро дітей».
«Помилилася й успіхи назвала проблемами»
Батькам Віталія не сподобалося, що наречена сина — артистка. У них у родині — лікарі, льотчики, а тут якась непевна професія. Трохи покращило ситуацію те, що потенційна невістка незабаром стала працювати диктором на телеканалі УТ-1. «Там був конкурс, — пригадує Світлана. — Я, театральна зірка, просто зайшла до директора в кабінет і кажу: «Добрий день. Вам треба дівчата?». Він був ошелешений такою сміливістю і нахабством. Але я не нахабна, а просто щира. І він сказав: треба, давайте на конкурс. А потім весь час мені допомагав. І коли на телебаченні відбулася реорганізація, коли у 40 років мені сказали «до побачення», ви вже ніц не потрібні, то не могла в це повірити. Бо я красуня, розумниця, в мене так багато переваг, а мені кажуть: усе. Це така прикрість. Попередній керівник ніколи б не дозволив, щоб отака армія професіоналів, улюбленців народу просто пішла. А конкурс я той пройшла».
Школа дикторів була дуже серйозна, а технології примітивні. Було: читаєш новини, а це 20 хвилин чистого чтива, інформація тяжка. Та раптом відчуваєш краєм ока, що тут хтось під столом повзе до тебе й підкладає текст. І його треба вже читати і не подавати вигляду, що цей аркуш уперше бачиш.
Були й серйозні «зальоти». Першого травня завжди були прямі ефіри з площі Жовтневої революції. Їх дивилися перші особи країни, все керівництво Держтелерадіо. У мене був діалог із головою колгоспу. Ми з ним трошки переговорили перед тим, і він розказав про проблеми. Тут нам дають відмах, що починається включення, і щиро кажу: я розумію, що є труднощі у вашому господарстві. А він дивиться на мене злякано, бо цього ж казати не можна — нема ніяких проблем. У нас все було «найкраще». Поки повернулася у студію, то на дошці вже висіла догана ведучій за те, що вона помилилася й успіхи назвала проблемами. З мене зняли все — прогресивку, зарплату…»
Старенькі чекають на свою музику
Спокійно обминати шторми та штилі в особистому житті Білоножкам допомагало їхнє дітище — Міжнародний фестиваль родинної творчості «Мелодія двох сердець». Уперше організували його в 1999–му, проводять дійство і дотепер. Довгий час менеджером заходу працює старший син Георгій. Батьки довірили йому таку справу, бо той дуже відповідальний і дисциплінований. До участі запрошують і відомих виконавців, і початківців. Обов’язкова умова — виступати зі своєю родиною.
Читайте також «Усміхнися, жінко» – на Горохівщині чоловіки записали пісенне привітання до 8 Березня (Відео).
Співаки не приховують, що популярність фестивалю тепер упала. Репертуар і сучасні тенденції розійшлися різними дорогами. «Наш захід люблять люди старшого покоління, тому що це була їхня музика, — резюмує Світлана. — А зараз що ми можемо зробити для них? Немає культури, немає нічого. Коли ми ще їздили з концертами, то одна жіночка сказала: ви мені продовжили життя на декілька років».
Вона співчуває артистам, які, як, зрештою, і вони з Віталієм, із плином часу опинилися за бортом шоу–бізнесу: «Насправді це біда, коли вже не виходиш на сцену, бо це все наше життя. Коли не бачиш, не відчуваєш глядача, помираєш як творча особистість. А потім ми ж забуваємо про глядачів, яким теж потрібне натхнення. Бо якщо людина довгий час перебуває в пригніченому стані, то в неї нічого не ладнається в житті. Та й узагалі в країні тоді буде лад, коли ми врешті–решт повернемося обличчям до людей. Потрібно вкладати і гроші в нашу культуру, бо це розвиток суспільства. Починати варто з дітей, з молоді, яка бігає неприкаяна після закінчення університетів, і з тих стареньких, які чекають на «свою музику» й хочуть жити повним життям».
За матеріалами ua.112.ua, gordonua.com, gazeta.ua.
