Де набратися сил для обмеження життя дитини у віртуальному просторі?
«Забирати мій ноут не маєш права»
— О 21-й цей ґаджет має бути поза межами твоєї кімнати. — А в «Тік-Току» адвокат каже, що батьки не мають права забирати у дітей комп’ютер, якщо то не їхня річ!
Цей діалог мами з дитиною взятий із життя. Жінка вирішила убезпечити чадо від можливих нічних переглядів інтернет-контенту, ну і, певна річ, без опору не обійшлося. То як діяти, якщо дитина протестує та ще й демонструє як аргумент точку зору правозахисника?
Коли розмовляю на цю тему з друзями, розумію, якою поширеною нині є ця проблема. Де набратися сил для обмеження життя дитини у віртуальному просторі? Головне, кажуть психологи, — почати й далі не поступатися. Тобто, якщо ви вже озвучили, що за годину до сну — «ніяких інтернетів», то тримайтеся цієї позиції, які б не лунали обурення, вмовляння та навіть погрози. Нехай дитина засвоїть: у таких ситуаціях батьки непохитні. А вислови адвокатів із соцмереж — то таке. Хіба той чоловік (не виключено, що псевдофахівець) відповідає за здоров’я, спосіб життя, здатність навчатися вашого сина чи доньки? З іншого боку, якщо вже розмовляти мовою правників, то забрати ноутбук на ніч не означає відібрати — це просто обмеження.
Якщо вже розмовляти мовою правників, то забрати ноутбук на ніч не означає відібрати — це просто обмеження.
Про щасливих дітей в епоху цифрових технологій психологи добрий десяток літ пишуть книжки. Одна з них — «Розблоковане батьківство» Елізабет Кілбі. Досвід із Заходу про це цікавий і важливий, бо на сьогодні там виборсуються з проблем, які на більшість із нас стрімко насуваються. Оскільки ґаджети там з’явилися значно раніше, то й психотерапевти мають більше спостережень.
А суть їх у тому, що діти, надмірно захоплені світом комп’ютерних можливостей, не встигають опанувати головні навики спілкування, не знають, що казати й робити в тій чи іншій ситуації, бо мало граються й розмовляють з друзями. Відтак вони почуваються в колективі ровесників дискомфортно й ще більше занурюються у світ відео, віртуальних ігор. Елізабет Кілбі тому й порушує тему часових обмежень користування ґаджетами, бо все частіше працює з дітьми, які зненацька стають дратівливими, перевтомленими й агресивними.
Психотерапевтка ділиться, як з’ясовує, що її клієнтка, 9-літня дівчинка, по 5 годин і довше на день дивиться молодіжний серіал або хлопчик по 9 годин грає у віртуальну гру, і виявляється, що батьки взагалі не в курсі, бо ж їм добре, що дитина тихенько сидить і досить слухняна в домашніх стінах. А тим часом діти все більше живуть у планшетах, бо втрачають усілякий інтерес до ігор і друзям здаються диваками…
Тож фахівчиня, в якої таких історій — сотні, звертає увагу батьків: «Поки діти ще не в підлітковому віці, коли виникає інтернет-залежність, регламентуйте їм час користування ґаджетами». У її книзі є вдала асоціація простору з електронних пристроїв із вулицею з дуже активним рухом. Якщо ми намагаємося проінструктувати дітей, як уникнути проблем із небезпечними людьми та безвідповідальними водіями, навіть контролюємо це, то маємо знати, що й світ віртуалки потребує нагляду. Без нього тепер ніяк, але він не повинен заполонити реальне життя, викинувши з нього футбол, вишивання, гру в квача й секрети з друзями.
Маєте свої зауваги — діліться! Зворотний зв’язок — за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова — 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13.
