Софія не зберегла подружню вірність, і це звело Станіслава в могилу.
Тричі продана: чоловіки шпигунки та куртизантки графині Потоцької
За красуню грецького походження представники сильної статі віддавали тисячі і мільйони
Софію (справжнє ім’я Дуда) ще 17–літньою дівчиною через злидні продала у Туреччині її мати. Врятувала її надзвичайна врода. Польський посол, який викупив красуню, брав її із собою в усі поїздки Європою. У Кам’янець–Подільському замку дівчина зустріла свого майбутнього чоловіка — сина коменданта фортеці Йозефа Вітта. Закоханому, щоб одружитися з Софією, довелося її викупити. Він заплатив польському послу 10 тисяч злотих.
Софія підкорювала один королівський двір за іншим. Молода красуня виявилася ще й неабияким політичним стратегом. Це і допомогло їй зустрітися із графом Станіславом Щенсним–Потоцьким.
Граф вирішує розлучитися з дружиною, і вони із Софією оселяються в Європі. Та на те, щоб розірвати свої шлюби, пара витратила немало часу. Побратися вони змогли тільки через шість років. За це майбутній чоловік красуні–гречанки віддав колишньому майже два мільйони злотих компенсації. Пара оселилася у родовому замку Потоцьких. Тут подружжя проводило затишні вечори і влаштовувало пишні бали.
Читатйте також: Труну з 42-річною Лесею Українкою несли шість жінок.
У 1796 році, щоб догодити дружині, граф розпочинає будівництво «Софіївки». Цей дендропарк ніби пронизаний любов’ю і створений для романтичних історій кохання. Тутешні дерева, напевне, за шелестом свого листя чули тисячі зізнань у коханні з 1800 року. Саме тоді граф Потоцький подарував коханій диво–парк, давши йому ім’я дружини.
Одні вважають її повією, шпигункою та авантюристкою, яка досягала мети завдяки вроді та шарму, інші — святою, яка стала заручницею правил тогочасного світу.
На жаль, Софія не зберегла вірність чоловіку. Це і звело Станіслава у могилу, проте вічним пам’ятником кохання графа до своєї дружини залишився дендропарк «Софіївка».
Біографія Софії Потоцької — це справжній ребус для дослідників. Про те, звідки вона з’явилася, яким чином жінка без роду і племені зуміла вийти заміж за сина коменданта Кам’янецької фортеці Юзефа Вітте, а потім — за графа Станіслава Потоцького, стати коханкою польського короля Станіслава Августа Понятовського, князя Григорія Потьомкіна (і це далеко не повний список), досі невідомо. Одні вважають її повією, шпигункою та авантюристкою, яка досягала мети завдяки вроді та шарму, інші — святою, яка стала заручницею правил тогочасного світу. Правда, напевне, лежить десь посередині.
Нагадаємо, «Б'є – значить сяде!»: у Луцьку активістки вимагають справедливих вироків для кривдників жінок.
Смерть Софії Потоцької була не менш загадковою, ніж її життя. Не стало графині 24 листопада 1822 року в Берліні. Поховати себе вона заповідала в Умані. Везти покійницю з Берліна до Умані було небезпечно — на кордоні Російської імперії тіло могли не пропустити. Тоді донька графині Ольга одягнула покійницю у яскраву сукню, вклала у руки букет та віяло й так у кареті зуміла провезти тіло аж до рідних місць. Поховали Софію в Успенському соборі. Невдовзі, як пише Павло Наніїв — автор роману «Тричі продана», в Умані стався землетрус із грозою. Блискавка вдарила у собор, камінь над могилою чи то через блискавку, чи через землетрус, розколовся. Люди вирішили, що це — кара Божа й викинули останки Софії з собору. Тоді її діти та рідні, побоюючись народного гніву, перепоховали їх у родинній церкві в містечку Тальне. Робили це швидко, уночі, вже без пишних процесій.
Марина ЛУГОВА.
