«Для нас Віра Мефодіївна – ​волинська Матір Тереза…»

Іспанська не знадобилася, а от німецьку вивчила бездоганно

— Хочемо через газету привітати Віру Мефодіївну з ювілеєм, подякувати за те, що пам’ятає про всіх, кому потрібна допомога, підтримка. Це — ​людина великого серця, — ​задовго до 1 березня телефонували до редакції підопічні волинських «мальтійців».

Сама ж ювілярка від інтерв’ю «віднікувалася», мовляв, кожному з нас Господь визначає долю, кожного скеровує на свій шлях. Могло ж статися, що познайомившись із Гюнтером, виїхала б разом із ним до Німеччини. Але Бог розпорядився інакше…

Либонь, життя готувало пані Віру до майбутньої діяльності ще з дитинства, яке минуло у Боремлі, що на Рівненщині. Від тата, який був майстром на всі руки, вмів столярувати, будувати і навіть хліб пекти, вона навчилася трудитися на совість. Знамениті духмяні боремельські буханці Мефодія Горлецького у свій час у Луцьку були нарозхват. А від мами, яка виростила чотирьох дітей, перейняла Віра терплячість і доброту.

Наша Віра Мефодіївна притягує до себе небайдужих людей, наче магніт. У неї дуже багато і молодих, і літніх помічників.

Змалку була, як стеблиночка, рідні оберігали її від важкої праці, тож мала час читати, навчатися. Вступила на факультет іноземної філології Львівського університету, щоб опанувати іспанську й французьку мови.

— Мала чудових викладачів, які не тільки читали лекції з граматики, а й давали студентам світоглядні уроки. Серед однокурсників теж були непересічні люди: цікавилися історією України, не боялися, що «пришиють» націоналізм. Писала дипломну роботу про загублене покоління в Іспанії, але й сама, по суті, належала до такого ж втраченого покоління, яке жило в умовах атеїзму, не знало свого коріння, — ​згадувала Віра Мефодіївна.

Переломним моментом у її житті стала страшна аварія, під час якої одержала важку травму хребта. Від болю і страждань рятувалася не тільки ліками, а й духовною літературою, читанням, осмисленням Біблії. Напевне, тоді й відбулася у свідомості своєрідна переоцінка пріоритетів. І коли пані Віра зустріла чоловіка, який присвятив своє життя турботі про хворих, немічних і зубожілих, то зрозуміла, що саме з ним їй по дорозі.

Гюнтер Блеккер із 1993 року почав приїжджати до України з гуманітарними вантажами, а потім вирішив створити на Волині організацію Мальтійської служби допомоги. Віра Мефодіївна була поруч і як перекладач, і як близька по духу людина. Невдовзі вони стали подружжям. Удвох долали бюрократичні перепони, оббивали чиновницькі пороги. Через їхній офіс пройшли десятки тисяч відвідувачів. Комусь Блеккери допомагали потрапити на обстеження, лікування в німецькі клініки, когось доправляли реанімобілем до місцевих лікарень, іншими опікувалися волонтери служби вдома. Вони організовували стажування волинських медиків за кордоном, роздавали тонни одягу, предметів догляду за хворими, приймали вантажі з меблями і медичною апаратурою для лікувальних закладів… Працювали на безоплатній основі, щомісяця витрачаючи частину німецької пенсії пана Гюнтера на благодійність. Тривалий час мешкали у невеличкій квартирі Віри Мефодіївни й почувалися щасливими, бо кожен день був заповнений добрими справами.

Покладатися не тільки на німецьких благодійників, а й на волинських

— Для Гюнтера наша земля стала рідною. Він знайшов тут вічний спочинок. І у пам’ять про чоловіка я продовжую його справу, підтримую стосунки із багатьма нашими німецькими друзями, партнерами. На жаль, пандемія коронавірусу заважає співпраці. Часто телефонують з УТОГу люди, які мають вади слуху, запитують, коли приїдуть техніки, акустики, сурдологи з Німеччини. За десятки літ із ними зріднилися, вони привозили слухові апарати, налаштовували їх, обслуговували. Тепер такої змоги нема. Дуже складно стало «пробивати» дозволи на гуманітарні вантажі. Складається враження, що у чиновницьких кріслах в Україні сидять виключно багатії, яких доля бідних не цікавить, — ​зітхає Віра Мефодіївна.є

Однак ця жінка не з тих, хто у складній ситуації впадає у відчай. Вона пише листи у Міністерство соціальної політики, по декілька разів готує документи, веде перемовини. І ось у лютому Мальтійська служба допомоги на Волині зустрічала керівника благодійної організації Арне Бьольда з німецького міста Росток, який сам доправив у Луцьк фуру із лікарняними меблями та обладнанням. Їх передали Волинському медичному об’єднанню захисту материнства і дитинства.

Читати також: Лікарі рекомендують прості напої для довголіття

— Ні карантин не завадив, ні снігові перемети на дорогах, ані мороз. Перед такими людьми як Арне Бьольд варто вдячно схилити голову, — ​не приховує захоплення наша співрозмовниця. — ​В теперішніх умовах це неймовірний приклад людяності. Але, можливо, Бог сьогодні спонукає нас покладатися не тільки на німецьких благодійників, а й на українських, волинських.

І справді, нині Мальтійська служба допомоги зорієнтована на пошуки «внутрішніх резервів». Для початку взялися «вербувати» партнерів, щоб до Дня Святого Миколая виконати побажання сиріт, дітей із особливими потребами. І знайшлися представники бізнесу, які підставили плече. Минулого року 500 маленьких волинян отримали подарунки, стали учасниками святкових зустрічей.

— Наша Віра Мефодіївна притягує до себе небайдужих людей, наче магніт. У неї дуже багато і молодих, і літніх помічників. Дехто ще зі студентських літ «заразився» цією роботою. Коли не було карантинних обмежень, щороку влаштовували «Гостини любові» для людей із важкими формами інвалідності, яких ніхто ніколи не запрошує на свята. А наші волонтери їх на руках заносили в автобуси, потім — ​у зал із накритими столами, — ​розповідали у Мальтійській службі.

Можу підтвердити, що це були неймовірно гарні й емоційно насичені свята, які навіть у мужніх чоловіків викликали сльози. У підготовці брали участь десятки небайдужих людей. Одні заздалегідь старанно готували концертну програму, інші — ​випікали пиріжки й різні смаколики, треті пакували гостинці. Серед «мальтійців» — ​і сестра, і племінниця Віри Мефодіївни. А скільком волинянам ця жінка стала рідною — ​важко й уявити!

— Спрацьовує ланцюгова реакція добра. Когось ти підтримав, а він у свою чергу подасть руку іншому. Нехай це буде невелика допомога, але щира. У такий спосіб і намагаємося поширювати милосердя, — ​каже Віра Мефодіївна Блеккер, приймаючи вітання з ювілеєм.