Михайло з Раїсою «побралися» спочатку на сцені.
Навіщо Раїса Киричук із Волині закликає «придумувати дітей»
Історія цієї жінки, яка мешкає в одному із сіл Володимир-Волинського району, наповнена стількома несподіванками й збігами обставин, що скидається на роман
«У садочку мусить стояти веселий гармидер»
Із пані Раїсою ми познайомилися під час відрядження у Стенжаричі. В одному з попередніх матеріалів уже згадували, як зазирнули на хвильку у місцевий дитсадок і втратили там лік часу: надто вже захопливо розповідала
завідувачка Раїса Петрівна Киричук про своїх підопічних, роботу й життя. У садку 17 вихованців від 2,5 до 7 років.
Досі перед очима момент, як вона допомагає виховательці зав’язувати малечі шапки й шарфики, час від часу підморгуючи дітлахам. У її вправних рухах — обережність і ніжність.
Як педагог із досвідом пані Раїса зауважує, що необдарованих дітей не буває. Розказує, що 28 років тому, коли прийшла на роботу, в сільському садочку було 45 вихованців. За роки їх поменшало: довелося закрити одне крило.
Після мене в селі почали знову народжувати. Можливо, що старші жінки перестали соромитися.
Тож, відколи стала на виховательську стежку, вболіває, щоб у «її» будівлі був веселий гармидер. Вона усміхається й висловлюється дивно та красиво:
— Я завжди кажу своїм батькам: «Придумуйте дітей». Бо ж треба, щоб садочок гомонів! Раніше мені відповідали, що, Петрівно, після вас. А я, тоді мама двох дівчаток, їм казала, що аж у 40 народжу. І це щороку така розмова велася, коли випроводжала у школу своїх випускників. До одного моменту.
Нагадаємо, мама хлопчика з історії про скотч відмовилася писати заяву в поліцію.
Раїса Киричук усміхається й продовжує, що у неї вийшло, як у гарній казці.
— І що ви думаєте? Рівно у 40 я втретє стала мамою. Як отам десь написано мені! Це ще не все: після мене в селі почали знову народжувати. Можливо, що старші жінки перестали соромитися. Я дуже тому рада! Моїй найменшенькій Даринці зараз 12 років.
Тато дуже хотів, щоб дочка працювала в білому халаті
Жінка прислухається до дитячого сміху в групі й додає, що з цікавинками у її житті ще не все: розказує, як її батько «подбав» про ім’я й білий халат завідувачки. У день народження своєї третьої дочки він висловив дружині прохання, щоб маля назвали Раєю та ще й додав, що добре було б, якби в майбутньому вона й халат такий мала, як та лікарка Раїса Петрівна, котра поставила його на ноги, вразивши при цьому чуйністю і добротою…
У селі Стенжаричі нашу героїню знають як енергійну й тямущу керівничку, а ще як жінку з дуже гарним голосом. Раїса Киричук дуже любить співати, пише сценарії й охоче бере участь у різних мистецьких проєктах. Власне, закінчувала Луцьке училище культури. Тож спочатку, коли приїхала із села Турівка працювати художнім керівником стенжаричівського клубу, з насолодою пірнула в те, що називають фольклорною атмосферою.
«Я ж тебе, Галю, кохаю»
Доводилося готуватися до різних свят, показувати обрядові дійства. Виступала і як наречена. А в пару їй ставили молодого інженера-будівельника Михайла, красеня з гарним голосом, який швидко збагнув, що частина зіграного мусить стати щасливим майбутнім.
Читайте також: У дитини почалися перші ускладнення від хіміотерапії: першокласниця з Рівненщини бореться з раком.
— Так вийшло, що спочатку ми «побралися» на сцені, а потім — у житті. У журі в Луцьку, як показали обряд весілля, навіть зауважили, що молодий грав як справжній закоханий! А було ж, що і співав мені: «Я ж тебе, Галю, не лаю — тебе кохаю». Я все роздумувала. Заміж вийшла в 19. Живемо з піснею: ми з чоловіком співучі та й донечки не відстають. Хвалюся, що всі в мене артисти, бо й на родинних святах ми і в Луцьку, й у Володимирі гуртом виступали. Чоловік мій дуже хвилювався, звичайно, бо ж то велика сцена… Тепер дві дочки уже працюють, Даринка — з нами.
Правда, чоловік хотів сина. Зате зараз маємо трьох онучків.
Жінка знову промениться усмішкою й запрошує ще у свої Стенжаричі, багаті на яскравих людей, бентежні пісні й мальовничу природу.
