Хоча Віктор Голуб і не став професійним скульптором, але саме зимові скульптури зробили його знаменитим.
Чоловік уже 40 років поспіль створює велетенські зимові скульптури
У його колекції є навіть скульптури Юлії Тимошенко і солістки гурту «Лісапетний батальйон» Наталії Фаліон
Виліпив навіть Юлю і «Лісапетний батальйон»
67-літнього Віктора Голуба із села Шевченкове, що на Черкащині, називають сніговим королем. Тим, хто проїжджає повз його двір узимку, важко втриматися від спокуси зупинитися і зробити фото. Адже чоловік щозими із брил снігу, ніби з пластиліну, ліпить біля свого подвір’я гігантські постаті. Світлини багатьох робіт зберігає у фотоальбомі. Козаки й козачки, Солоха, богатирі, сніговики, які грають у доміно, Санта Клаус… У доробку пана Віктора — понад сотню снігових фігур і композицій. У його колекції є навіть скульптури Юлії Тимошенко і солістки гурту «Лісапетний батальйон» Наталії Фаліон. Цьогоріч же поруч із його будинком «припаркувалися» двоє запряжених волів із пасажирами на грабарці — колоритним українським подружжям, яке поспішає на ярмарок.
«Мені завжди хотілося щось таке робити. То як для рибалки — риба, для мисливця — охота, так для мене — сніг, — розповідає Віктор Якович. — Наш будинок — на центральній вулиці, тож мені приємно, коли біля цих скульптур зупиняються мандрівники, приходять діти, сусіди і фотографуються».
Спеціальної освіти чоловік не має. Працював спочатку авіамеханіком, а пізніше — механізатором на фермі. Та завжди мав хист і потяг до творчості. Хотів стати скульптором, двічі намагався вступити до вишу, але не пройшов. Потім трохи навчався на робфаці художнього інституту, однак забрав документи, бо не «пішла на душу математика».
До дня народження Кобзаря хоче виліпити фігуру Тараса Шевченка. Аби лише сніг зовсім не розтанув.
«Створюю скульптури з 1975 року. Спочатку виліплював їх для своїх доньок Наталі та Оксани, пізніше — для внуків — Артема та Каріни. Першою і найбільшою моєю роботою був велетенський богатир Ілля Муромець, — згадує майстер-самоук. — Він починався ще з подвір’я і виходив на вулицю. Діти по його бороді на санях каталися». А в 2019-му, коли був рік Кабана, пан Віктор зробив здоровенну свиню з поросям, вона мала метрів зо два в довжину.
«Ми в шлюбі 46 літ. Звичайно, завжди підтримувала чоловіка, — каже дружина Віктора Яковича, Олександра Федорівна. — Разом із ним ліпити не можу, здоров’я не дозволяє. Але обговорюємо те, що він хоче зробити. У нього — купа ідей. Завжди є муза, але не завжди є сніг».
Захоплюються його сніговими і доньки, й онуки. «Скільки себе пам’ятаю, щороку у дідуся нові шедеври. Якось мама розповідала, що коли вона ще була маленькою — зліпив їй триметрового ведмедя! — розповідає 18-літня онука Каріна Мурза. — Він не лише для нас це робить, а для всіх. Йому це подобається».
Крижана гарба з волами розтягнулась на 6 метрів
Якщо минулий рік через відсутність білої крупи чоловік «пропустив», то цієї зими неймовірно радів: «матеріалу» для ліплення випало вдосталь. Однак працювати з ним було непросто. Щоб створити з понад двох тонн снігу волів, які везуть селян ярмаркувати, Віктору Яковичу знадобилося три дні. Чимало клопоту завдав сильний мороз, бо сніг став твердий, як камінь.
«Я цю фігуру ледве доліпив. Трохи не доробив і відклав на наступний день — мороз вдарив. Сніг кришиться. Доводилося гріти автофеном і так працювати. Трудився по пів дня три доби. Сама гарба метрів 3 завдовжки. Разом із волами — 6 метрів, — пояснює пан Голуб. — Щоранку я чищу скульптуру, поправляю. Якось вийшов, а воно все засипане снігом. Узяв віника, обмів — знову «живе» стоїть!»
Із горіхової шкаралупи Віктор Якович зробив своїм персонажам очі. З картоплі — намисто. Стала у пригоді навіть ведмежа шкура, яку чоловікові ще у 1970-х подарував брат.
«Колись привіз мені з Магадану. Вона вже зносилася, то я її сховав. А тепер знадобилася — ріжу і роблю вуса, бороди», — розповідає скульптор.
Майстер не здається і намагається таки доробити козака з козачкою, які танцюють гопака. А ще до дня народження Кобзаря хоче виліпити фігуру Тараса Шевченка. Аби лише сніг зовсім не розтанув.
Він каже, що планував ще багато, але на заваді стала погода: «Хотів до Дня закоханих ще зробити персонажів «Наталки Полтавки» Івана Котляревського — Петра та Наталку, які б цілувалися. Мали бути три метри заввишки! Сніг спеціально заготовлював і вивозив із двору. Та не вийшло — знову мороз перешкодив реалізації задуму… А зараз сонце усе це швидко «з’їдає». Буквально за день може впасти».
Проте майстер не здається і намагається таки доробити козака з козачкою, які танцюють гопака. А ще до дня народження Кобзаря хоче виліпити фігуру Тараса Шевченка. Аби лише сніг зовсім не розтанув.
Та й в інші пори року Віктор Голуб теж не байдикує. Окрім чудернацьких сніговиків, він ще вирізає по дереву, займається лозоплетінням, робить підсвічники, чеканки, шкатулки із соломи, плете брилі. Загалом опанував понад 20 народних ремесел.
Його дружина Олександра Федорівна запевняє, що немає того, чого б її чоловік не вмів: «Він вам і з бетону виліпить, якщо треба. І хату добру поставить, і піч у ній чи камін такий вимурує, що найуміліших майстрів завидки беруть».
Звісно, найзаповітніша мрія пана Віктора пов’язана зі снігом — узяти участь у фестивалі крижаних скульптур. Чим же дивуватиме наступної зими — ще не знає. Каже, щось цікавеньке обов’язково вигадає, аби тільки здоров’я не підвело й зима на сніг не поскупилася.
За матеріалами tsn.ua, bbc.com/ukrainian, stb.ua, umoloda.kyiv.ua.
Ольга ВЕКЕРИК.
