«Я дуже вимоглива до себе й до усіх, хто біля мене».
Чемпіонка України із самбо і дзюдо… директорка дитсадка на Волині!
Мирослава Циголко з Іваничів уміло поєднує виховання наймолодших діток із захопленням боротьбою
В 11-му класі виконала норматив на майстра спорту
— Стати чемпіонкою? Та ще й в таких «чоловічих» змаганнях? Не думала ніколи, — пані Мирослава згадує початок свого походу в спорт, який сягає 2004 року. Саме тоді вона, семикласниця Іваничівської ЗОШ № 2 (нині — Іваничівський ліцей № 2 імені Юрія Лелюкова), записалася у спортивну школу на секцію вільної боротьби до відомого тренера Івана Палія. Займалася трохи там, а потім більше вподобала дзюдо, почала тренуватися в педагога Олега Богуша.
Спочатку були районні змагання, на яких посіла перші місця. Потім представляла Іваничівщину на обласних поєдинках. Там теж виступала блискуче. Мирославу помітили тренери з Луцька. Отримала пропозицію навчатися в обласному науковому ліцеї, де було більше можливостей для тренувань. Але через недобір клас, у який ішла, не сформувався. Дівчина не дуже засмутилася, адже завжди хотіла більше часу приділяти спорту. Перед змаганнями їздила на збори, а в перервах між ними двічі на день ставала на бійцівський килим. Відчувала, що це її справа. І не помилилася.
Створила в рідній школі секцію з боротьби дзюдо й самбо від ОСДЮСШОР «Олімп».
В 11-му класі виконала норматив на майстра спорту з дзюдо, чим відкрила собі шлях на державну форму навчання в Інституті фізичної культури і здоров’я Волинського національного університету імені Лесі Українки. Студентські будні були дуже насиченими — лекції, семінари чергувалися з чемпіонатами та кубками України.
Навіть на керівній посаді про тренування не забуває
Коли з дипломом про вищу освіту повернулася в Іваничі, роботу за спеціальністю не знайшла. Створила в рідній школі секцію з боротьби дзюдо й самбо від ОСДЮСШОР «Олімп». З охочих освоїти цей вид спорту організувала дві групи — 5–7-мі та 8–11-ті класи. Було цікаво. І, напевно, досі передавала б свої навики юним спортсменам, якби не випадок.
Якось, працюючи в комісії на чергових виборах, її запитали, чи не хотіла б спробувати себе на поприщі дошкільної освіти. У дитячий садок у селі Соснина підшукують завідувачку. Мирослава — не з тих, хто боїться змін або довго вагається, перш ніж прийняти рішення. «А чому б не спробувати?» — подумала й дала згоду.
Так, із 2014 року Мирослава Циголко очолює дошкільний навчальний заклад «Світлинка». Під її пильним оком перебуває 25 діток із сіл Соснина та Менчичі. Знаю, що директорка (віднедавна така її посада) не відмовляється від занять спортом та досягає хороших результатів. Як вдається це поєднувати?
— Тренування займають багато часу, а в мене його обмаль, — розповіла спортсменка. — Адже я ще й діловод, комірник. Але навіть і в такій ситуації намагаюся не забувати про своє хобі. Готуюся, виступаю — і виходить непогано.
…А медалі отримує й далі
Запам’ятався Чемпіонат України серед чоловіків і жінок зі спортивного й бойового самбо, який проходив наприкінці 2019 року в місті Чорноморськ Одеської області. Турнір тривав протягом двох днів і зібрав на рингу понад 300 спортсменів із 20 регіонів країни. Мирославу до цих змагань готував заслужений тренер України Анатолій Бондарєв. І вона його не підвела: здобула перемогу в індивідуальному заліку у ваговій категорії понад 80 кілограмів із самбо. Тоді вона сказала: «Моя перемога показала, що можна продовжувати ще тренуватись, що й у маленькому містечку можна розвиватися…».
Цікавим і надзвичайно насиченим видався торішній Чемпіонат України із самбо серед кадетів, який відбувся у вересні в мальовничому селищі Кароліно-Бугаз (Одеська область). У цих змаганнях взяли участь понад 400 учасників із 22 регіонів нашої країни. Мирослава виборола третє місце.
— Після цього багато газет і сайтів про мене написали, було приємно, — ділиться емоціями, які залишилися й дотепер, дівчина. — Але це насамперед роблю для себе — для гартування свого тіла і духу. Я це люблю. Як і маленьких діток, до яких уже прикипіла душею і серцем.
Читайте також У Любешові виплачують премії інформаторам, які здають «сміттєвих хуліганів».
Коли заговорили з директоркою про те, що можна відкрити спортивну секцію навіть у Соснинській школі, вона мовила:
— Погано, що там нема спортзалу. Але в селі — прекрасний клуб, де можна було б облаштувати місце для занять. От чи знайшлися б охочі…
Її, як педагога, турбує те, що нинішнє молоде покоління надає перевагу не активному відпочинку, а «сидить» за різними іграми та мультиками в гаджетах. Цю проблему треба вирішувати усім спільно — батькам, учителям, вищим інституціям…
На закінчення не стримуюся, аби не запитати, чи не бояться хлопці підходити до симпатичної борчині-чемпіонки?
— Деякі, справді, не ризикують (сміється. — Авт.). А взагалі-то я дуже вимоглива до себе й до усіх, хто біля мене, — каже і жартома, і всерйоз моя співрозмовниця.
