Курси НБУ $ 41.86 € 43.52
Волинська режисерка: «Сильною і водночас слабкою може бути навіть геніальна людина»

Христина Хмілевська (Леся в дитинстві), Юлія Герел (поетеса в юності) та Світлана Органіста (Леся в зрілості) торкаються ліри, бо приймають Музу як долю.

Фото з архіву Світлани Органістої.

Волинська режисерка: «Сильною і водночас слабкою може бути навіть геніальна людина»

Авторка й режисерка нового спектаклю «Лесина містерія» про уславлену землячку Світлана Органіста зауважує, що багато хто сприймає цю жінку за несправедливими стереотипами

«У Лесиній філософії дна немає»

— Мам, а я знаю, що ця жінка Олеся жила, де й ми зараз, на Волині, —  4–літній син гордо ділився почутим у дитсадку.

Ця жінка? Ми звикли, що якщо говорять про Неї, то поруч мусять бути означення: геніальна, славнозвісна й знаменита. Громадська діячка. Це є великою правдою, що розмивається, коли не наповнена емоцією, знанням, співчуттям, патріотичністю…

 Почути Лесю, зазирнути разом із нею у її думки, побачити у ній жінку не лиш обрану, а й звичайну–звичайнісіньку, сповнену сумнівів, терзань і болю, можна під час містерії, створеної на її честь. На драму–фентезі «покликав» волинську публіку колектив акторів на чолі зі Світланою Органістою й іншими колегами Волинського академічного обласного українського муз­драмтеатру імені Т. Г. Шевченка. Користувачі соцмереж мали нагоду прочитати як анонс такий допис: «Це данина творчості Лесі, де вона — не побляклий малюнок у шкільному підручнику й не кам’яне погруддя на холодному постаменті, а насамперед жива людина, жінка, митець та особистість!» 

— Я прагнула, щоб глядач побачив, якою сильною і водночас слабкою може бути навіть геніальна людина, — говорить заслужена артистка України, авторка спектаклю, режисерка–постановниця й теж жінка із Волині Світлана Органіста.

Христина Хмілевська (Леся в дитинстві), Юлія Герел (поетеса в юності) та Світлана Органіста (Леся в зрілості) торкаються ліри, бо приймають Музу (Олена Якимчук) як долю.
 

– Зазвичай вважають, що Леся сильна духом. Однак вона і плакала, і переживала, і страждала, й розчаровувалася. А з іншого боку, ця жінка не була такою вже нещасною, забитою хворобою, як її часом зображають. Леся була щедро обдарована Богом, і той талант не давав їй спокою, бо всі свої переживання — як глобальні, так і особисті — вона одержимо переливала у творчість. Відтак «Одержиму» писала із себе.

Леся була щедро обдарована Богом, і той талант не давав їй спокою, бо всі свої переживання — як глобальні, так і особисті — вона одержимо переливала у творчість.

— Чому фентезі?.. Мені хотілося, щоб світ, де переплелися образи з її п’єс, із власного життя і її ж поетичні образи, — щоб увесь незвичний світ цієї геніальної людини був таким же вражаючим, як голлівудські кінокартини, тому що вона цього заслуговує! Це не є ілюстративність, бо глибоку думку не можна зробити ще яскравішою, аніж вона є, але мені хотілося, щоб за допомогою цього жанру люди по–новому побачили Лесині думки, ідеї.

 

 

 

 

 
 

  

 

  «Лесина містерія» складена із фрагментів її ж п’єс: на сцені побували і Йоганна, жінка Хусова, і Оксана з «Боярині», й герої з «Кассандри», з «Оргії», з тієї ж «Одержимої» та інших. Актори у вишуканих і стильних костюмах (художниця Наталія Градиська), яскраві декорації (сценограф — Василь Бочкай), багатоколірне світло, «музичні вдихи», енергія, рух, цікаве пластичне вирішення сцен (балетмейстер — заслужений діяч мистецтв України Володимир Замлинний) і глибоко передані акторами природні інтонації Лесиних поетичних рядків. Спектакль же  присвячений їй. Авторка, пані Світлана, розповідає, що дуже хотіла, аби вистава вийшла яскравою й доступною глядачеві та одночасно мотивувала думати і співпереживати.

 

 

 

 

 — Леся Українка — це людина, у філософії й ідеях якої не видно дна. Кожен раз, як її перечитуєш, знаходиш щось нове, залежно від того, що в тебе зараз на думці, з чим ти зараз стикаєшся і з чим ідеш по життю. Стільки всього, що перелічити неможливо! Скажімо, я скільки разів слухала ці рядки — «В кого ж запала хоч іскра єдина, — Вік її буде носить» — і щоразу сприймала їх інакше. Нині усвідомлюю: мова про те, що талант — це вогнище, «лютий пожар», який зжирає людину зсередини. Будь–який творчий дар — це завжди й тягар величезний. Він підпорядковує людину собі й не дає їй жити спокійним життям. Я уявляю, як Лесі з її потужним генератором генія було важко це вогнище у собі носити. Тим більше, при такому слабкому здоров’ї.

Написане 100 з лишком років тому — як сьогоднішнє…

 

 

 

 

 Раз по раз під час інтерв’ю Світлана Органіста аргументує свої думки Лесиними поетичними рядками. Розповідає про Світлого й Темного янголів (ключових героїв вистави, яких «виловила» з віршів), що насичували душу й думки поетеси (як і кожного з нас) сумнівами, муками й тривогами про сенс життя. Вона, Леся, сумнівалася, чи дає щось її слово–зброя людям. А ми, читаючи написане понад сто років тому, дивуємося, як воно так буває. От фрагмент з «Лесиної містерії», куди був уплетений уривок із п’єси «Оргія»: двоє з еллінів вирішили піти на службу до римлян, бо «какая разніца». Хіба мало українців у своїй країні служать чужинцям?

Світлана Органіста розказує про створений уявою Лесі містичний орган — музичний інструмент, що символізує вселенську гармонію. Він став основою сюжету та декорації вистави. Для глядачів орган цей зазвучить знову 25 березня на черговому показі прем’єри.

— Фентезійний орган із Лесиної поезії — це інструмент, що чекає свого часу, аби погасити світову ворожнечу, перемогти велике зло. Грати його можуть змусити тільки генії. Вони уміють синтезувати такі думки, ідеї, що примирять людей, спонукають звернути погляд до власної душі… Леся бачить це так. Однак усвідомлює (Темний ангел нашіптує), що повинна принести себе в жертву.

 

  — Вона була хворою, але себе не щадила: сиділа писала ночами, потік ідей, думок, віршів її виснажував. А могла б відмовитися творити та займатися собою, відпочивати, лікуватися. Проте продовжувала, тому що, очевидно, розуміла: ці думки можуть вплинути на людство, спонукати «зіграти на світовому органі»…

 
 

 Цікавлюся в Світлани Органістої, а якби не традиція відзначати ювілеї — чи прийшла б тоді «Лесина містерія» до свого глядача? Режисерка відгукується, мовляв, дуже добре, що є така гарна зовнішня спонука як 150–річчя від дня народження великої людини. У міркуваннях і мріях йде ще далі:

— У Лесі стільки готового драматургійного матеріалу, але, як правило, до постановки беруть два–три одні і ті ж твори. У «… містерії» так багато уривків із п’єс, тому що мені хотілося нагадати: вони Є! Глибокі, актуальні, живі, про сучасну Україну та про нас із вами! Просто беріть та реалізовуйте. Впевнена, що на Лесиній землі повинна бути щорік прем’єра за її творами. Я так бачу.

Р. S.: З часу, як мені пощастило переглянути спектакль, минув другий тиждень. Емоції й думки ще нуртують, обертаються навколо нової осі… «Дякую за високий градус сприйняття», — цей вислів однієї з глядачок «Лесиної містерії» в соцмережі співзвучний з моїм. Хочеться потиснути руки усім–усім акторам (і маленькій Владиславі Пікулі) й помічникам краси на сцені, й директору за те, що підживили благоговіння до Неї.

 

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel