Віктор Посельський зі своїми рятівницями з обласної інфекційної лікарні.
«Як справився з коронавірусом, то аж танцював від радосі»: волинянин розповів, як долав недугу
Уродженець Любомля, а нині житель міста Енгельс Саратовської області Віктор Посельський із вдячністю розповідав про працівників Волинської обласної інфекційної лікарні, які допомогли йому подолати важку недугу
— У цьому приміщенні, де тепер редакція «Газети Волинь», колись був облвиконком, у якому працювала моя сестра Лілія Посельська. Я її тоді навідував тут. На жаль, сестричка померла у вересні від COVID‑19. Коли дізнався, що вона захворіла, почав збиратися в дорогу, але поки доїхав — було вже пізно. І вік поважний, і три перенесені інсульти ускладнили стан Лілії, тож коронавірус узяв гору, — поділився сумними спогадами відвідувач, переступивши поріг редакційного кабінету.
Про себе розповів, що виїхав із Волині зовсім юним ще у 1969 році. Вирішив стати військовим. У часи Союзу багато хлопців залишалося служити в армії, так і вийшло, що довелося жити за межами України. Нині Віктор Посельський — пенсіонер, майор запасу. Рідну мову не забув, українською говорить бездоганно.
Тривожився, як поставляться лікарі до приїжджого з Росії. Але й у Центрі первинної медичної допомоги, і в обласній інфекційній лікарні хворого без жодних відмовок обстежували, консультували.
— Може, хтось із друзів дитинства прочитає, згадає мене. Я малим у драмгуртку у Любомлі займався, навіть в обласних конкурсах перемагали. Тоді й у Луцьку виступав, стільки було радості. А під час теперішнього приїзду тут мене чекало чимало випробувань. Через кілька тижнів після похорону сестри відчув симптоми застуди. Спочатку думав, що далося взнаки купання у Світязі: на радощах вирішив поплавати в озері, хоча вже був жовтень, — згадував чоловік. — Але потім зрозумів, що, очевидно, заразився коронавірусом.
Не був упевненим у тому, що вдасться отримати медичну допомогу, адже українського громадянства не мав. Тривожився, як поставляться лікарі до приїжджого з Росії. Але й у Центрі первинної медичної допомоги, і в обласній інфекційній лікарні хворого без жодних відмовок обстежували, консультували. У листопаді якраз був пік поширення COVID‑19, у стаціонарах пацієнтів не бракувало, але коли стан Віктора Посельського погіршився — для нього знайшлося місце в палаті.
— Було важко дихати, не міг затримати повітря в легенях, почувався наче риба, яку витягли з водойми. Призначили кисневу терапію, але від цього легше не стало. Хвороба дуже підступна, неприємна, коронавірус б’є по всіх органах і системах людини. На щастя, працівники інфекційної лікарні вже мали досвід роботи з такими пацієнтами. Мною опікувалися лікарка Світлана Володимирівна Трофимюк, старша медична сестра Каріна Воробей, маніпуляційна медсестра Марія Мандзюк, медсестри Галина Вешка та Руслана Остапюк. Щиро вдячний і директору лікарні Галині Василівні Морочковській, — перелічував прізвища своїх рятівниць Віктор Посельський.
Чоловік зізнався, що коли одержав негативний ПЛР-тест і виписувався, то аж танцював від радості. Хотілося швидше повернутися до звичного активного способу життя, знов стати бадьорим та енергійним. Але ще тривалий час наслідки перенесеної недуги нагадували про себе втомою, знесиленістю. Тож Віктор Посельський радить усім дотримуватися заходів безпеки і бажає залишатися здоровими.
Оксана КРАВЧЕНКО
