Олега Самчука волиняни згадують добрим словом.
«Мене Олег Самчук оперував ще інтерном». Лист в редакцію «Волині».
Із великим інтересом читав у «Газеті Волинь» публікації про лікаря, який раніше очолював Ковельське МТМО, а нині керує медичним закладом у Львові. Це завдяки йому в Україні почалося відродження трансплантації органів. І я щиро вважаю, що Олег Олегович (на фото) заслуговує звання «Герой року», адже знаю його ще з тих часів, коли він був інтерном
У 2009-му я потрапив в урологічне відділення обласної лікарні з приводу сечокам’яної хвороби. Іншої ради не було, ніж хірургічне втручання. В операційній побачив трьох молодих людей — інтернів, подумав, що вони асистуватимуть хірургу. Але мій лікар Мирослав Коник вирішив інакше. «Хто з вас хоче прооперувати цього пацієнта?» — запитав він колег-початківців. Запанувала тиша, але її порушив голос одного юнака, який виявив готовність узятися за діло. Це, як згодом довідався, був Олег Самчук. І скажу чесно, я жодного разу не пошкодував, що все так склалося. Бо і під час хірургічного втручання, і у післяопераційний період він був упевнений у собі, уважний, не соромився радитися з іншими спеціалістами. Тож, одужавши, я з вдячністю згадував Олега Олеговича, стежив за його успіхами, а тепер — радію за нього.
І скажу чесно, я жодного разу не пошкодував, що все так склалося. Бо і під час хірургічного втручання, і у післяопераційний період він був упевнений у собі, уважний, не соромився радитися з іншими спеціалістами.
Переконаний, що в кожному медичному закладі є фахівці, яких можна назвати героями сьогодення. У нашій Ківерцівській лікарні я такими вважаю завідувачів інфекційного та терапевтичного відділень — Ірину Тадеївну Мартинюк та Олександра Михайловича Слижука. Саме вони перебувають на першій лінії протистояння коронавірусній інфекції, витягають хворих із лап смерті.
Ірина Тадеївна 45 років тому переступила поріг інфекційного відділення, отримавши скерування на роботу в Ківерці після закінчення медінституту. Приїхала сюди разом із чоловіком, теж лікарем, і присвятила своє життя турботі про здоров’я жителів району. Я безмежно вдячний долі за багато моментів свого життя, коли Ірина Тадеївна приходила на допомогу.
А Олександр Михайлович Слижук урятував життя найдорожчої мені людини. Мова про мою дочку, яка через необережність перевищила дозу препаратів, призначених лікарем. Далі — отруєння, втрата свідомості, стаціонар.
Читайте також Волинянка Олена Фіалковська: «За опіку над скаліченим сином одержую від держави... 35 гривень».
Не передати словами, що відчувають батьки, коли їхня дитина на межі смерті. І ось нарешті пролунав голос Олександра Михайловича: «Загрози для життя вже нема». Це був другий день народження не тільки дочки, а й мій.
Є у нашій лікарні й багато інших медиків-професіоналів. Тому місцеві жителі дуже зацікавлені, щоб заклад вистояв у період реформування галузі охорони здоров’я, мав змогу розвиватися.
Іван КОРЕЦЬ, м. Ківерці.
