Шок: народила – і з’їла... частину себе. Щоденник Мирослави Козюпи

… що Лопата — це зовсім не соромно!

Зима цьогорічна подивувала заметами. І поки любителі цієї пори тішилися, мешканцям сіл, які по кілька днів залишалися ізольованими від світу, водіям, двірникам, а часто і простим перехожим бувало нелегко. Бо щоб вийти з маршрутки чи пересуватися тротуаром, потрібно було мати із собою лопату.

А в одному з луцьких дворів відбувся інцидент: чоловік розчистив місце для автомобіля дружини, яка пізно повертається з роботи. Інший, приїхавши додому, поставив туди свою автівку, «бо ж територія не приватна». Той, хто чистив, узяв і закидав снігом машину сусіда, мовляв, «просто повернув усе, як було». Мешканці будинку розділилися в поглядах на ситуацію: частина визнала правоту одного сусіда, інші — другого. Усі зверталися до совісті і закликали одне одного «бути людьми».

Наступного дня пристрасті трохи вляглися і жителі будинку вирішили вчинити «по–людськи»: усі гуртом узялися за лопати. Робота закипіла. На допомогу вийшли навіть діти. На суперечки і пошуки «крайніх» не було часу. Двір будинку вичистили до асфальту. Учорашні опоненти потисли один одному руки, і нині згадують ситуацію з усмішкою.

Одного ранку, прямуючи на роботу, побачила на Театральному майдані Луцька жінку–комунальницю, яка стояла, обіпершись на руків’я лопати. «Вже рук не чую», — каже чи то до перехожих, чи то сама до себе. І дивлячись на купу наваленого снігу, не просто розумію її втому — руки хочеться цілувати цій трудівниці, бо ж яка то важка праця — боротися зі стихією! А от на сусідній Рівненщині фельдшер Степан Вознюк ніс 47–річного пацієнта на спині 2 кілометри через замети, бо техніка не справлялася з розчищенням дороги. І героїчних випадків боротьби з наслідками негоди цьогоріч було безліч.

Бралися чистити сніг на вулицях і мери волинських міст — як і львівський очільник Андрій Садовий. Він чи не першим в Україні взяв у руки шуфлю і показав приклад, хоч луцький колега Ігор Поліщук його розкритикував, бо «кидати сніг біля міськради — це не робота міського голови». Не погодився з позицією обласного мера градоначальник Ковеля Ігор Чайка. «В екстремальних ситуаціях і хірург стає медсестрою, і медсестра — хірургом. Не жалкую ні хвилини, що вийшов сам і закликав людей. Це було моє рішення. Зате я чітко побачив, що не можна безпечно чекати милості від природи. І для мене мер, який вийшов з лопатою, — от ну зовсім не соромно. Гірше, якщо не зробити висновків із такої ситуації».

… водієм, який дбає про освіченість нації не менше, ніж міністр

Чоловіка з доброю усмішкою та характерними козацькими вусами за кермом 33–ї маршрутки в Херсоні Сергія Масляника впізнає віднедавна вся Україна. Він став відомим, бо возить школярів–відмінників безкоштовно. Переконати водія в успішності дуже просто — достатньо показати щоденник з оцінками від 10 до 12 балів. Завдяки цьому учні можуть зекономити на власні потреби кілька гривень.

Щоб мотивувати дітей, дехто з батьків платить дітям за хороші оцінки. Цього не радять робити психологи, бо обов’язок школярів — отримувати знання, а не гроші. Та й весь час фінансово «стимулювати» інтерес до навчання не вийде, а від здобутої освіти залежить і матеріальний достаток, і досягнення в майбутньому. Брати відповідальність за навчання та оцінки повинні діти самі, а не їхні старші родичі. Тому стороннє заохочення — завжди чудова нагода постаратися.

Прихильниці плацентофагії (так називається така екстремальна дієта)  вважають, що будуть здоровішими, щасливішими і красивішими, й думають, якщо це роблять тварини, то можна і людям. 

Користувачі соцмережі захоплюються вчинком добродія, бо на таких людях тримається Україна. Водій же пояснює свою поведінку просто — хоче таким чином підвищити успішність у навчальних закладах міста.

Впливати на систему освіти можна по–різному, свідчить і наш, волинський, досвід. «Кожного ранку борсучок Єгор робить зарядку. Раз–два лапками, три–чотири хвостиком… Після неї він іде збирати росу й чаювати із Сонечком…». Це уривок із казки волинської письменниці Наталі Гуркіної, який цілком заслужено допомагає малечі подорожувати до країни знань. А у друкованому зошиті для другокласників поряд із Лесею Українкою і Тарасом Шевченком фотографії артистки Наді Дорофєєвої та співака з Луцька Дмитра Монатіка. Щоправда, це спричинило скандал у соцмережі, адже незрозуміло, чим «зірки» такі вже особливі, та й де ж гарантії, що вони скоро не згаснуть.

Тож «визначним» українцем стати не так уже й тяжко. А от заслужити народну повагу, любов, прихильність — набагато складніше. Особливо коли прості люди, як–от водій із Херсона, мислять масштабніше, ніж міністр освіти.

… поверненням людства у первіснообщинний лад

У сучасному світі багато диваків. Поки одні мріють якнайшвидше виселитися на Марс, інші популяризують свій енергетичний зв’язок із Землею. І якщо наука ще вивчає можливість колонізації космосу, то прихильників зв’язку з природою стає все більше. Завдяки соціальним мережам поширюються такі тенденції, як відмова, наприклад, від тваринної їжі, сироїдіння, дивні дієти, які калічать або навіть вбивають. І якщо відмову від телебачення (іноді виникає думка, що це дуже правильна ідея) чи інших благ цивілізації ще можна зрозуміти, то зовсім не підлягає логічному поясненню поїдання… породіллями своєї плаценти. Її висушують на пару і капсулюють, хоч є й такі, що споживають її сирою чи роблять смузі. Прихильниці плацентофагії (так називається така екстремальна дієта) вважають, що будуть здоровшими, щасливішими і красивішими, й думають, якщо це роблять тварини, то можна і людям.

 Насправді ж медики запевняють, що цей орган містить гормони, які можуть «приглушити» лактацію у породіллі. Захищаючи дитинку від шкідливого впливу речовин в утробі мами, він здатен накопичувати токсичні речовини. Також бактерії чи віруси іноді потрапляють у плаценту або відбувається післяпологове зараження. А отже, є ризик інфікувати себе і новонароджене немовля. У дикому світі самиці не можуть полювати одразу після того, як приведуть на світ потомство, тож аби не залишатися голодними і знесиленими, змушені підкріплятися власними відходами.

Читайте також Вбивця 16-літньої Каті Литкіної не попросив вибачення у її рідних і після вироку суду​.

Щиро вірю, що у кожної з нас є ті, хто про нас попіклується. Не треба їсти себе ні в прямому, ні в переносному значенні. Бо в обох випадках ви наражаєтеся на небезпеку позбавити себе фізичного і психічного здоров’я. Нехай любов здолає всі первіснообщинні пориви. Ви — жінка, кохана, мама, бабуся, а отже — ви прекрасна!

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.