Українська майстриня: «Соломкою не вишивають, нею потрібно думати»

 «На перший погляд може здатись, що така вишивка досить крихка, але це не так. У давнину соломкою навіть оздоблювали одяг священнослужителів.

У ХVІ столітті вироби із соломи були дорожчими за золото! Важко повірити, адже це дешевий матеріал. Та річ у тім, що майстрів із соломкарства фактично не було. Чого не скажеш про ювелірів», — розповідає Наталя Лашко.

Читайте також: Держава забирає у селян на Волині землю за постановою 1946 року.

Вона зізнається, що працювати з таким матеріалом складно і водночас приємно. Усі картини існують в одному екземплярі. Жодну роботу повторити не вдасться.

«Я займаюся вишивкою соломкою з 1984–го. Це — авторська техніка. Наша з чоловіком Володимиром. Експеримент. Під час навчання у Харківському художньо–промисловому інституті я брала участь у студентській науково–творчій роботі — вивчала японську і китайську вишивку шовком. Це мене настільки сильно вразило, що вирішила ще більше заглибитися, захотілося вивчати «золоте шиття», — згадує Наталя Семенівна. — Але де б я знайшла такі нитки? Згодом у бібліотеці Короленка в Харкові натрапила на рідкісну книгу, видану у кінці ХІХ — на початку ХХ століття. Там усе дуже докладно й якісно описувалося. Те, що я побачила далі, мене неймовірно вразило. На маленькій ілюстрації з підписом: «ХVI століття. Вишивка соломкою» була зображена скатертина з вишитими трояндочками. Я подумала: «Боже, як це!? Її ж прати треба. Вау!» Додому прийшла, чоловікові кажу, що я таку хочу. Він мені: «Як? Зима! Де солому взяти, скажи?». Але десь під Харковом, на якійсь фермі, у буквальному сенсі з–під корів пучок соломи притягнув. І ми почали експериментувати».

Згодом це захоплення майстрині переросло в родинну справу. Тепер Лашки сіють пшеницю, овес та жито біля свого будинку. Використовують також колоски, які самі висіюються «дичкою». За словами майстрині, «дика» соломка має довше стебло і працювати з нею краще.

«У мене уже стільки робіт, що хто його знає, яку найдовше створювала. Було й 9 місяців, і більше. Але результат того вартий, — каже пані Наталя. — Солома — це не просто засіб для малювання. Вона жива! Ескіз майбутньої картини можна зробити на папері. Але шити на полотні потрібно, як кажуть, набіло, і що з того вийде, як ляжуть золоті стібки, багато в чому залежить від матеріалу. Він хоч і пластичний, але по–своєму норовливий. Впливає на загальний вигляд роботи і яке зерно засіяне, і час, коли колосок зрізали, і яка саме це частинка стебельця. Цікаво, що солома різних рослин відрізняється за кольором: жито має холодніші відтінки, пшениця — рожевий, овес — лимонний».

Солома різних рослин відрізняється за кольором: жито має холодніші відтінки, пшениця — рожевий, овес — лимонний.

Син майстрині Ілля вишивати соломкою почав ще у чотири роки і частенько додавав власні штрихи до робіт батьків: «З дитинства допомагав мамі. Більшість дрібних елементів робив я, бо треба мати терпіння. Пам’ятаю, який був щасливий, коли на фестивалі в Луцьку побачив, що іноземці в шоці від наших робіт. А там же непрості люди. І кажуть, що це так класно!»

Ілля, який закінчив Харківську державну академію дизайну та мистецтв, зізнається, що у сім’ї митців важко було обрати іншу професію. Адже творча у нього не лише мама. Сестра Людмила створює декоративні панно та композиції в техніці «Художня вишивка гладдю» і «Витинанка». Батько Володимир — художник, скульптор, дизайнер, заслужений майстер народної творчості України.

 Наталя Семенівна теж захоплюється не лише вишивкою соломкою, а ще й клаптиковим шиттям, аплікацією, плетінням, арт–квілтом (стьобане полотно) і живописом.

У 2019–му вперше в історії світового печворку роботи представників Асоціації майстрів клаптикового шиття України експонувалися на 45–му ювілейному Міжнародному фестивалі печворку в Х’юстоні (США). Квілт Наталії Лашко.

Нагадаємо, українська пенсіонерка потрапила на сторінки «Нью-Йорк таймс».

«…Йшла до нього, наче місячна царівна» визнали найкращим серед семи тисяч робіт зі всього світу. Вона перемогла в номінації «Інноваційні клаптикові техніки» з призовим фондом у 5 тисяч доларів. У конкурсній програмі змагалися майстрині зі сорока країн.

«Я мала честь вчитися у Джіні Беер, американки, яка була фундатором цього фестивалю. Навчалася у японки Кейко Накамура, Керол Ніколас. А в 2016–му ми з сином побували в Швейцарії, в музеї соломи. Там познайомилися з місцевими майстрами, з їх технікою плетіння всім відомих солом’яних капелюшків. У них там є такий інструмент, що розщеплює солому на 32 частини! Виходить тонка, майже нескінченна ниточка, з якої плетуть різні мережива для капелюхів», — розповідає пані Наталя.

Вона щиро ділиться своїм досвідом і знаннями з усіма охочими. Однак, із сумом визнає, що з учнями не надто щастить.

«Молодь прагне до швидких результатів. А у вишивці соломкою виконання однієї роботи може зайняти від декількох місяців до року наполегливої скрупульозної праці. Майстер заздалегідь повинен уявити, як ляже кожен стібок, як створити необхідний об’єм, де використати аплікацію, а де — плетіння. Соломкою не вишивають, нею потрібно думати. Важливі не лише технічні навики, головне — те, що народжується у душі. Тільки позитивні емоції та щирі почуття перетворюють звичайну солому на золото, а вишивку — на справжні мистецькі шедеври», — переконана Наталія Лашко.

Ольга ВЕКЕРИК.
За матеріалами ukrainianpeople.us, kp.20minut.ua, vdalo.info, podillyastar.top, ukrinform.ua.