«На цьому фото ми всі разом і ще щасливі…»
«Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну…»
Уже п’ять років поспіль весна приходить в нашу родинну світлицю засмученою від непоправного горя: 19 березня не стало найдорожчої нам людини, вдячного сина й коханого чоловіка, турботливого татуся, брата Романа Луцюка, який навіки залишиться 38–літнім
«Хотів, щоб усім було добре. Про себе не думав, тому одним із перших зібрався на Майдан», — таким доброзичливим і порядним, людяним і люблячим згадуємо його тепер.
Доля України була йому материнською й тоді, як відвойовував її незалежність на Донбасі. Відразу пішов боронити рідну державу, а 5 листопада 2014 року був важко поранений під містом Щастя на Луганщині. Два місяці лікувався у столиці, більше року — у США, але…
5 листопада 2014 року був важко поранений під містом Щастя на Луганщині. Два місяці лікувався у столиці, більше року — у США, але…
Ми сьогодні поминаємо нашого Романа. Очі не перестають виглядати його в рідному Шклині, де народився, у сімейній світлиці в Луцьку, де жив і, як і кожен чоловік, мріяв про щастя своєї сім’ї і родини.
Спочивай, добра людино, в Небесному Царстві. Для України Ти житимеш вічно її захисником, героєм, а для нас, найрідніших Тобі людей, будеш, допоки віку, найлюбимішим, найкращим у світі.
Пом’яніть усі, хто знав нашого Романа, хорошим словом, спогадом, щирою молитвою.
Мама Емілія Крат, дружина Тетяна, доньки Аліна й Анастасія, сестра Людмила із сім’єю.
