Пам’яті митрополита Ніфонта: волинський священник поділився спогадами про Владику

Згадуючи свого наставника, голова просвітницького відділу Волинської єпархії УПЦ та викладач Волинської Духовної семінарії протоієрей Валентин Марчук каже, що це була особлива і свята людина в усіх значеннях цього слова. Коли владика тільки прийшов у Луцьк, отцю Валентину Марчуку заледве виповнилось 13 років.

Особисто для мене митрополит Ніфонт – свята людина за покликанням, за служінням, поведінкою, життям, - говорить Валентин Марчук.

«У нас не вистачало людей, аби прислуговувати владиці Ніфонту й мене взяли тримати свічку, потім жезл дали. Далі вже розпочалося церковне служіння іподиякона. Фактично, всі 16 років священства я був прес-секретарем владики й допомагав йому в інформаційно-просвітницькому та соціальному служінні. Той дотик, який зробив митрополит до мого серця, до сьогодні в мені живе, - говорить отець Валентин. – Я досі бережу зошити, у яких його проповіді, адже вони були особливими, в них він говорив мовами кожної людини. Одна його проповідь була звернена і до молоді, і до старших людей, і до бідних, і до багатих. Його проповідь могла тривати дві години й всі стояли та не розходилися - це справжній показник сили слова. Бо ж простояти після служби ще дві години не кожен зможе. Втім, коли це живе слово, яке змінювало людину, то ним не можливо було «напитися». Розумом цю ситуацію складно осягнути, адже це можливо лише відчувати. Особисто для мене митрополит Ніфонт – свята людина за покликанням, за служінням, поведінкою, життям. І ті події, які супроводжували владику впродовж життя формували цілу історію становлення православ’я на Волині. Адже відбулося народження багатьох священників, храмів, відновлення пам’яті про святих. Я думаю, що про митрополита напишуть не одну книгу», - каже протоієрей Валентин.

Пригадую, що коли втомлювався, владика Ніфонт завжди казав:«Не копти, а гори», а горіти потрібно любов’ю, бо вона не згорає. Багато проектів та заходів, які зараз є - це результат саме «горіння» митрополита. От уявіть, ми працюємо з двома місцевими телеканалами, маючи передачі «Дзвони Волині» та «Благодатна купель», й одразу готуємо 2, а то й 3 передачі. А це підготовка до зйомки, сам запис на півтори години – важкий та довготривалий процес. І був випадок, що ми сіли працювати о 20:00 годині й записали одразу 10 телепрограм, а потім пішли на інший канал й там теж 10 передач записали. І кожна нова починалася, як вперше: владика повен сил і з усмішкою починає спілкування. Допрацювалися ми до третьої години ночі й так потомилися, що вже й оператор засинає, режисер ледь на ногах стоїть, а владика питає, чи ще ми маємо сили, аби хоч ще одненьку зняти. Пригадуючи це, зараз я розумію, яка в людини була сила духу. За вечір, за ніч владика міг скласти акафіст церковнослов’янською. Він був відкритою людиною, до нього можна було прийти у будь-який час за порадою чи то вдень, чи вночі. Коли йому було важко, долав сум чи тиск сильних світу цього – він закривався в келії й ніхто до нього не заходив. Там були молитви, сльози та поклони. Він казав, що в такі моменти відчуває себе самотнім і лише Богу може відкрити своє серце», - пригадує отець Валентин Марчук.

Читайте також: Волинський священник поділився спогадами про повноводні весни свого дитинства