Про волинських Королеву слова і Героя АТО

Але в мене в ту мить постали перед очима… королівські банти на її кофтині чи сукні. Лариса Рожило. Королева! Володарка не тільки слова, а й стильного одягу. Дівчата–однокурсниці перешіптувались після її «пар»: «Всі ходять у турецьких кофтинах, а в Лариси Павлівни — якась особлива кравчиня чи кравець…» Хоч перед випускним усі дізналися, що цією майстринею одягу була сама Королева, яка скромно зізналась: «Кожна жінка повинна вміти пошити собі спідницю…» І звучало це так по–королівському

 А хлопці при Королеві мали бути мушкетерами. Як же інакше? Вона ж вручила тобі зброю. «Методику викладання української мови». А слово — зброя! Тож застосуй її. Так, щоб вцілити. Не в десятку. Прямісінько у серце! І не вбити. А… зцілити. Ти! Хоча вона по–королівському казала: «Ви». «Маєте так володіти словом, щоб від Вашої мови квіти розцвітали. У душі. А вони ж можуть і зів’янути. Враз. За мить. Тож вибір — за Вами. Як у поета: «Щодня, щоднини, щохвилини…»

Тож, мушкетере, вперед! Тренуй свою зброю! Щодня, щоднини, щохвилини… Тепер розумію, коли вже багато років Лариси Павлівни нема, що вона поблажливо закривала очі на те, що я далеко не завжди з’являвся на заняттях. Бо ж знала: її студент закоханий у Журналістику і вже щодня тренує головну свою зброю. Тобто, продовжує і її справу.

 … А сьогодні у мене нічого не виходить. Маю скористатися своєю «рапірою» — і не знаю як. Годину, день, ніч… Опускаються руки. Бо ж маю повідомити про легендарного земляка по Горохівщині Лариси Павлівни Рожило — учасника АТО Михайла Васильовича Харківа, який став «Людиною 2016 року» редакційної акції газети «Волинь» — «Герої нашого часу». Але, на жаль, не радісну новину.

 Михайла за останні дні тричі оперували в обласній лікарні. Виявили онко в підшлунковій. Тепер на нього за два тижні чекають сеан­си хіміотерапії, якщо назбираємо кошти…

Михайло Харків, учитель музики із села Скригове, йшов на війну з росіянами під псевдо Баян. А після першого бою став Ураганом. Так всипав москалям перцю зі своїми козаками! Як робив і його батько з гітлерівцями у Другу світову. Тепер уже і син Михайла Харківа воює з росіянами.

Пишу про це — і згадую свого. Мій Олесь — ще малий. Але в теплі, добрі, любові… Завдяки йому. Михайлові Харківу. Завдяки його сину — Віталієві Харківу. Завдяки його батьку — Василю Харківу. Які захистили і захищають Україну.

…Ей, мушкетере словесний, тореро газетний, ну зроби же щось, бо ти ж ще ніколи не бачив такою розгубленою і вбитою горем цю жінку — дружину, маму і невістку Героїв?! Не знав, які слова–зброю підібрати, щоб витерти ці сльози Євгенії Харків. «Михайла за останні дні тричі оперували в обласній лікарні. Виявили онко в підшлунковій. Тепер на нього за два тижні чекають сеан­си хіміотерапії, якщо назбираємо кошти… А в нас ще на 28 березня запланована операція півторарічного внучка Ромчика у Львові…»

Коли чоловік пішов на війну, Євгенія Іванівна взялася вишивати ікони. Пообіцяла, що щомісяця буде творити по одній, аби тільки його захистили Небеса. Вишивала вдень і вночі, попри жіночу і чоловічу роботу, яку взяла на свої плечі. 15 ікон народилося з її рук. І оберегли Небеса її Михайла. Захистили! А він — Україну.

…От де зараз потрібна твоя зброя, журналісте. Застосуй її!.. Як би нині пригодилися ті конспекти Лариси Павлівни… Ті її слова. Згадуй! Щоб достукатись. Донести. Добитись. Допомогти. Докричатись. Дошептатись. Домолитись. Допроситись. До Людей. До Бога.

P. S. Підкажіть, Ларисо Павлівно!

 P. P. S. Люди добрі, якщо ви можете хоча б кількома гривнями допомогти легендарному Урагану назбирати кошти на сеанси хіміотерапії, подаємо вам номер його банківської картки: 5168742725018349 (ПриватБанк, отримувач Харків Михайло Васильович).

Телефон дружини Михайла Васильовича — Євгенії Іванівни Харків — 0987999738.

Читайте у нас також: ««Ураган» повернувся з фронту і звів капличку (Відеофільм)».