А яку користь ці люди могли б принести Україні.
«Які документи потрібно, коли тіло через кордон перевозять?»
Наші люди їдуть на поля Європи в основному на сезон. Кілька місяців роботи за кордоном дають змогу справитися з нагальними питаннями і здійснити свої прості мрії. Галина, приїхавши до Польщі, найбільше мріяла… віддати борг
Вона не впала, а тихо похилилася на відро, а з нього сповзла на землю. І якби жінка збирала огірки на два кроки позаду інших, то люди не відразу й помітили б, що вона впала. Слава Богу, що йшла рядки рука в руку зі своїми сусідками, тому вони й бачили, як Галина відкинула назад голову, а потім зігнулась і…
— Викликайте господаря! Машину! Лікаря! — кричали перелякані жінки. Котрась принесла пляшку води, все тулила до губ, щоб напоїти, але Галина навіть рота відкрити не могла.
— В неї сил нема, тож не їсть нічого, дві ложки каші якоїсь і все.
— Я бачу, що вона бліда вже кілька днів, але нічого не розповідає.
— А мене запитувала, які документи потрібні, коли тіло через кордон перевозять.
— А я чула, як вона з дочкою розмовляла по телефону, жалілася на болі в животі і про борг 10 тисяч щось говорили.
Оксана тільки молила Бога, щоб ще встигли довезти Галину до шпиталю. Встигли. В іншому разі до ранку вже душа її була б на небі.
— О, вона за гроші дуже переживає!
За кілька хвилин, доки господарі їхали на поле, розкрилися й Галинині таємниці.
— У неї щось зі шлунком. Соду в пана якось просила, — згадала ще одна колежанка.
Аж ось і господарі.
— Ні-ні, мені вже краще, я буду працювати, — злякалася Галина, бо це ж вона чотири години «просачкує», грошей менше буде, ніж у сусідки по кімнаті.
Врешті взяли її під руки і повели до машини.
— У неї серйозні справи, — похитала головою Оксана, медсестра за фахом. — Казала мені по секрету, що дванадцять років тому операцію мала на кишківнику.
А ввечері Оксана повела Галину до туалету. Та йшла по стіні, хитаючись, там таки впала і головою вдарилася. Тіло напружилося від судом: ні рук, ні ніг не зігнути, щоб винести з ванної кімнати і донести до ліжка!
Оксана покликала чоловіків на допомогу. Нарешті перенесли Галину.
Протягом наступного дня господиня приносила хворій то одні пігулки, то інші. Виписані лікарем по телефону таблетки мало допомагали. Увечері Галина знову впала в туалеті та так, що розбила унітаз і головою ще раз ударилася.
— Оксано, я вирвала кров’ю. Це кров… — сказала Галина, думаючи, очевидно, про документи, необхідні для перевезення тіла через кордон.
Оксана черговий раз почала пояснювати роботодавцям, що терміново потрібен лікар!
— Коронавірус… — розводили ті руками.
Аж по обіді наступного дня господарі почали збирати Галину до шпиталю. І тоді остаточно зрозуміли серйозність ситуації. Вона вже не те що не стояла, а й сидіти сама не мала сил. Врешті таки приїхала «швидка». В обидві вени поставлені крапельниці дивом трималися на своїх місцях, коли накрите простирадлом тіло виносили до машини.
Руки Галини розліталися в різні боки, як крила, і Оксана тільки молила Бога, щоб ще встигли довезти її до шпиталю. Встигли. В іншому разі до ранку вже душа її була б на небі. За десять днів польські лікарі поставили Галину на ноги. І вона швиденько, в день виписки, поїхала зі своїм перевізником в Україну. Оскільки була застрахована, перебування в шпиталі оплатив фонд соціального страхування (ZUS), дрібніші витрати взяв на себе роботодавець.
Читайте також: Про волинських Королеву слова і Героя АТО
— Добре, що пані була в Польщі, — сказав лікар. — Із далекого села до шпиталю не довезли б.
Анастасія Пеценюк,
дослідниця європейського заробітчанства
