Степан Кривенький з вільхівським хором «Хлібодар» завжди був бажаним гостем на обжинках у селах Горохівщини.
Донька автора гімну Волині: «Батьку, могли б заспівати сьогодні ми двоє...»
Яким був би він, мій Тато, Степан Кривенький, зустрічаючи цьогоріч 6 квітня свою 80-ту весну?
Цю пору року Ти завжди чекав із особливим трепетом, ще з юності зізнавався їй у почуттях своїми піснями. Однією із перших була «Вісімнадцята весна», яка «зачарувала, забрала спокій з душі». Не переповісти словами, як гарно співав Ти її з мамою Марією, якій влітку 19 серпня могло б теж виповнитися 80! Але не судилося, бо Ти назавжди залишився 51-річним, а Вона пережила Тебе на 18 років…
«У нас є такий Кривенький, який заграє все, що хочеш»
Ще з юності у тата завжди було багато друзів. Інколи мені здавалося, що ними він вважав усіх, з ким знайомився на концертах, гастролях, у санаторіях Одеси, де щороку лікував очі… Ніколи не відмовляв, якщо хтось просив поради чи допомоги. У відповідь не потребував вдячності, але дуже цінував у людях доброту. Цю рису синам Степану і Євгену прищепила їхня мама Євдокія Улянівна. Досі пам’ятаю слова, які любила повторювати, що «добро мур пробиває».
Татів батько, Федір Миронович, волів бачити дітей і внуків господарями, які б уміли орати, сіяти, жнивувати. Радів, що всі в родині здобули професії в училищах та вишах. До музики, мистецтва великої охоти не мав, але з війни додому повернувся з трофейною гармошкою, яка з часом стала для малого Степанка головною дитячою забавкою. Коли підріс, пішов навчатися грати на баяні в музичну школу. Оскільки автобуси до Горохова тоді ще не ходили, їздив на уроки… верхи на коні.
Для спокійного Степана цей інструмент із першої хвилини став другом на все життя. Коли тато брав його у руки, мені здавалося, між ними починалася задушевна розмова. Напевне, так воно й було, бо баян Степана Кривенького завжди звучав по-особливому — і співав, і плакав. Та й не лише він, а й сопілка, цимбали, фортепіано, контрабас, гітара, труба. Адже тато вмів майстерно грати чи не на всіх музичних інструментах!
Баян Степана Кривенького завжди звучав по-особливому — і співав, і плакав. Та й не лише він, а й сопілка, цимбали, фортепіано, контрабас, гітара, труба. Адже тато вмів майстерно грати чи не на всіх музичних інструментах!
Цю відданість мистецтву ви, дорогі шанувальники, цінуєте у моєму батькові досі. Спілкуючись із вами, щоразу чую приємні спогади про те, який він був безвідмовний, як завзято організовував концерти у найвіддаленіших селах, готував виступи на районній чи обласній сценах. «У нас є такий Кривенький, що заграє все, що хочеш», — цими словами колишній завідувач відділу культури Микита Ліпич (уже покійний) привернув до нього увагу моєї мами Марії. Після того, як акомпанував на звітному концерті в Гектарівському клубі, де вона працювала завідувачкою, після романтичних зустрічей обох баяністів і весілля, в посланий Богом час народилася я, найщасливіша донька своїх батьків.
«До сліз приємно, що Тебе досі пам’ятають»
Тому сьогодні я захоплююся учнями Звиняченської школи, яких тато навчав музики і які у 2016 році з ініціативи заслуженого архітектора України Юрія Казмірука і ексдиректора підприємства «Луцьке», троюрідного батькового брата Володимира Зелюка, провели реконструкцію пам’ятника Степану Кривенькому у Вільхівці. Зробили її коштом керівника СГПП «Рать» Віктора Шумського, який, окрім того, профінансував передрук збірки пісень «Волинь моя». До сліз приємно було тримати в руках портрет, написаний горохівським художником Володимиром Гетьманчуком через 14 літ після відходу тата у засвіти. Так само, як і диск із 19-ма піснями, перевиданий за фінансової підтримки районної ради та керівника ТзОВ «Городище» Анатолія Никонюка.
…Дякую, Тату, що завдяки добрій пам’яті про Тебе я досі почуваюся дитиною. Спасибі, що збагатив мене найдорожчим скарбом, — Твоїми друзями.
Напередодні 80-річчя про Степана Кривенького говорили ексредактор Горохівського районного мовлення й колишній заступник редактора газети «Горохівський вісник» Григорій Поліщук із дружиною Ганною. Останнім часом цьому подружжю полюбилися проповіді священника ПЦУ на Тернопільщині отця Олексія Філюка. Минулого місяця він організував у культурно-мистецькому центрі Ланівців фотовиставку про минуле села Білозірка. Оскільки воно раніше входило до складу Волинської губернії, презентацію розпочали піснею Степана Кривенького «Волинь моя». Почувши її, Григорій Поліщук не стримався і зателефонував отцю Олексію, щоб висловити подяку і сказати, що знайомий із родиною композитора. Велике спасибі за це, піснелюбний сусідський краю! А вам, отче Олексію, подарунком буде збірка пісень «Волинь моя».
…Дякую, Тату, що завдяки добрій пам’яті про Тебе я досі почуваюся дитиною. Спасибі, що збагатив мене найдорожчим скарбом, — Твоїми друзями. Разом із сином Михайлом завжди маємо за честь слухати Твої легкокрилі «Волинь моя» і «Ясени», «Журавлята» і «Полісянку», «Вишиванку» й «Вісімнадцяту весну». Радію, що Твою справу продовжують народний аматорський колектив «Хлібодар», його нинішній керівник Володимир Онищук і кожен виконавець Твоїх творів, які їх по-справжньому цінують і люблять. Тож із днем народження Тебе, рідний!
Я, батьку, не знаю, чи добре сказала,
Знов плакати хочу від втрати важкої,
Могли б заспівати сьогодні ми двоє,
Та вже не судилось, така, мабуть, доля.
Сумуєм з баяном, що досі чекає
Тих рук неповторних, своїх і єдиних…
Ми з ним нерозлучні у колі родиннім,
У серці, у пісні Тебе пам’ятаєм.
Леся ВЛАШИНЕЦЬ, донька Почесного громадянина Волині, композитора Степана Кривенького
