Пані Людмила робить кераміку тільки з екологічних матеріалів.
Волинська гончарка: «Не копіюю посуд інших майстрів та не запозичую гуцульських візерунків» (Відео, фото)
Людмила Костюк із Ківерців купає свої вироби у молоці та виготовляє обварну кераміку
Рік вона ліпила горщики на горищі. До того ще вісім літ вивчала кераміку у Луцьку та Косові. А нині пані Людмила має майстерню в Ківерцях, куди ми завітали, аби на власні очі побачити волинську гончарку.
Невелику робітню просто за будинком своїми силами звів її чоловік Василь — справжній майстер на всі руки. У затишному і теплому приміщенні на полицях примостилися горщики, на столі вляглася чорна кицька, а ліворуч стоїть ножний гончарний круг. Поруч із ним — електричний. Його зі старої пральної машини виготовив теж Василь.
— Зробив ручне регулювання обертів, — каже він. — Як правило, це робиться педалькою, але мені так не вдалося.
Пищики нагадують: почався рік Бика.
— Тепер уже частіше працюю на електричному, бо беруть ліньки і не хочеться крутити ногою, — сміється Людмила. — Якщо невеликий шматок глини, то ще неважко. А великий виріб на ножному і не робила, бо він призначений для малих. Інакше треба, щоб нижній диск був тяжчим. А то тільки починаєш тиснути і круг одразу зупиняється. Зате електричний потягне стільки глини, на скільки у мене вистачить сили. Найбільший шматок, із яким довелося працювати, — 5 кілограмів. Це мій рекорд. Більше я поки не пробувала і не хочу.
Окрім посуду, у робітні є й скульптурні вироби: кінь, фігурний підсвічник. Але майстриня одразу зізнається, що найбільше любить працювати на гончарному крузі, за який сідає щодня. А скульптури приваблюють менше.
Молочений кухоль і ще не молочений глечик різняться кольорами.
Для своїх витворів гончарка використовує червону глину зі Слов’янська. Її продають вже готовою для роботи у спеціалізованих крамницях.
Майстриня найбільше любить працювати на гончарному крузі, за який сідає щодня.
— Існує безліч видів екологічного посуду. Я роблю молочену кераміку, — каже Людмила і показує горнятко з коричневим відтінком. — Для неї найкраще брати червону глину: вона дуже жирна, як масло, і має маленькі пори, завдяки чому менше пропускає води. Додатково для захисту від протікання я «молочу» посуд: беру вже випалений і довго купаю, бовтаю його в молоці (краще брати домашнє, воно жирніше). Якщо на поверхні утворилася тонка плівка, значить пори в глині вже добре забиті. Потім запікаю вироби в печі за температури 300 градусів. Казеїн згоряє і закупорює пори. Такий посуд уже не пропускає води. Хіба іноді утворюється конденсат. Якщо ж дати більшу температуру, то можна перепалити і молоко буде змиватися.
Опісля остиглі горщики та кухлики вимивають. Вони набувають коричневого відтінку. Це і є молочена кераміка. Споживачі цінують її за екологічність.
Свої вироби пані Людмила не декорує ані лаком, ані чим іншим, лише прошкрябуванням та лощенням (загладжуванням до блиску). Така робота потребує чимало терплячості та обережності. В одному напрямі, з однаковим натиском гончарка раз край разу проводить камінцем по сирій поверхні і за трохи та починає блищати. Це природна властивість глини — ставати дуже гладенькою.
— На косівських майстрів не орієнтуюся, — зауважує співрозмовниця. — На Гуцульщині пишно розписують, люблять багато всього кольорового. А волинська кераміка стримана, з легким орнаментом. Мені здається, що навіть люди в цих регіонах різні. Волиняни, як на мене, навіть спокійніші. А там швидко говорять, моторні.
Єдиними кольоровими виробами в її арсеналі є прикраси. Їх виготовляє зі звичайного матеріалу, а розмальовує уже спеціальними кольоровими глинами і покриває прозорою поливою. Серед сюжетів і знаки зодіаку («таке не дуже люблю, але треба трохи й на смаки покупців орієнтуватися»), і кельтські символи, й багато іншого. Підвіски популярні серед учасників різних фестивалів. Дітям (та й не тільки) подобаються свистки. Кілька їх у вигляді динозаврів та биків (данина китайському гороскопу) стоять на полиці поруч із макітрами та горщиками.
У руках Людмили чудова обварна тарілка.
— Проводжу майстер-класи. Їх чомусь більше люблять дорослі. Беруть уроки любителі дизайну або чогось нового, — розповідає Людмила. — Бувало, приходили парами. Чоловік і жінка погончарили собі, я їм вироби випалюю. Вони можуть поробити підписи на горнятах. Звісно, я допомагаю.
Нещодавно майстриня спробувала виготовити ще один вид екологічної кераміки — обварну. Спочатку її звично випалюють, щоб була стійкішою до перепаду температур, а тоді знову нагрівають до 650 градусів. Потім швидко виймають з печі і занурюють у нагріту бовтанку з води, борошна та олії. Після остигання посуд ретельно миють. Від різкого перепаду температури на поверхні утворюються розводи. Вони не повторюються, а щоразу інші.
Іноді вироби (наприклад, пляшки для олії) Людмила Костюк покриває прозорою оливою. Її купує у спеціалізованих крамницях. І бере лише таку, яка не містить свинцю та інших шкідливих інгредієнтів. Вона недешева, і тому покриття нею вдвічі дорожче.
— Не задумувалася, форми якого регіону нагадують мої горнята, — каже майстриня. — Але не копіюю роботи інших — це головна умова для замовлень. Якщо хтось просить конкретну форму, я прикину і зроблю у своєму стилі.
Медальйони мають найбільший попит на фестивалях.
Підставки для квітів виготовлені на спецзамовлення.
Куманець для олії (ліворуч) майстриня покриває зсередини оливою.
