Усе життя пані Галина трудиться метеорологом.
Спогади метеоролога: «Думали, що в нас зламалися прилади, а це вибухнув Чорнобиль»
Галина Зінькова із Маневичів 45 років опікується місцевою погодою
«Щоб виміряти висоту хмар, надували кулю»
— Спроба вступити у Житомирський сільськогосподарський інститут була невдалою і, щоб я не втрачала дорогоцінний час, бабуся влаштувала мене на метеостанцію, оскільки була знайома із її начальником Віктором Мартюшовим та його дружиною Клавдією Антонівною, яка теж там працювала, — розповідає Галина Зінькова. — Вони обоє дуже переймалися роботою, до того ж були хорошими наставниками. Тож із 1 вересня 1975 року і розпочалась моя трудова діяльність у сфері, яку я до цього зовсім не знала, і навіть не підозрювала, що метеостанція діє у нас із 1945 року.
Протягом двох місяців вона старанно вивчала коди, таблиці та атласи. Через два роки, закінчивши Московський метеорологічний технікум, Галина Іванівна стала дипломованим спеціалістом і продовжила працювати спостережником (нині це технік-метеоролог).
— Колись на метеостанції був дуже важкий об’єм роботи для жінок. Наприклад, висоту хмар вимірювали за допомогою спеціальної кулі, яку наповнювали повітрям в газогенераторній станції із двох великих балонів. Спершу її надували, потім визначали об’єм, зважували і випускали, відслідковуючи із секундоміром час проходження за хмару. Тоді за спеціальними таблицями визначали висоту хмар. Вночі цю процедуру було робити ще важче через відсутність освітлення в газогенераторній та підсвічування паперовим ліхтариком із свічкою, який кріпили до кулі, — пригадує моя співрозмовниця, додаючи, що це спостереження метеорологи дуже не любили і через нього багато хто покинув роботу. Щоправда, потім на зміну кулям прийшов прожектор, а тепер висоту хмар вимірюють ще легшим способом.
Трапляється, що і метеорологам важко правильно визначити погоду. Наприклад, цієї зими був льодяний дощ із сніговою крупою.
Але і сьогодні жіночому колективу станції доводиться виконувати важку роботу: палити і чистити котла, косити тримером траву та прибирати територію, утримувати в належному стані метеомайданчик.
— У нашій службі заведено вести журнали історії станцій, де фіксуються основні події із трудового життя, — розповідає метеоролог. — У двох зошитах записана вся історія з 1945 по 1983 рік та з 1983-го донині. Тут знаходимо і запис, що 20 квітня 1983 року я прийняла обов’язки начальника.
«Радіація із ЧАЕС до нас долетіла на третій день»
Цікавлюся в очільниці станції, чи фіксували якісь зміни під час аварії на ЧАЕС, і вона тут же переді мною розгортає журнал із записами, де зазначені страшні цифри.
— Із 1982 року, коли збудували Рівненську АЕС, ми почали проводити спостереження за радіацією. Тоді радіаційний фон становив 4 мкр/год, у нас було чисте довкілля, — каже Галина Іванівна. — Але у той день все змінилось. Пам’ятаю, що 28 квітня 1986 року, у понеділок, була гарна сонячна погода. Зранку приходить до мене спостережниця і каже: «У нас зламався прилад». Кажу: «Бери інший». Але і з другим, і з третім — те саме. Поки ми туди-сюди ходили, рівень радіації становив уже 75 мкр/год і далі зростав. О 10-ій підняли код і зробили те, що передбачено в таких випадках: попередили місцеву владу, міліцію та санстанцію, передали інформацію в Київ та Луцьк. Лише в обідню пору нам подзвонили із обласного центру і сказали, що сталась аварія на ЧАЕС.
Пані Галина зауважила, що аварія трапилася в суботу, 26 квітня, але за рахунок того, що був слабкий південно-східний вітер, таку ситуацію в Маневичах отримали лише в понеділок уранці. Загострення радіаційного фону тривало із 28 квітня протягом трьох діб (найбільший показник — 2900 мкр/год).
— Ми, на відміну від влади, інформацію не приховували і таких вказівок нам не давали. Але керівництво простих людей не попередило і влаштувало в Маневичах 1–2 травня спортивне свято, а перед 9 Травня дітей вивели прибирати вулиці. І вчителі, які вже знали, що є радіація, не могли нічого зробити. А люди тоді більш довіряли владі. Так, коли я зайшла в аптеку і сказала, що в нас радіація підвищена, то мені кинули: «Хто вам таку дурницю сказав?»
Як зазначає начальник метеостанції, в їхній роботі немає місця ні політиці, ні вподобанням — лише чітке виконання інструкцій. Із 1992 року ведуть спостереження за міжнародними кодами та скоординованим часом. У роботі використовують латинь, а погоду передають у цифрах, наприклад, дощ — 6, слабкий дощ — 60, помірний дощ — 61. Тож закодовану інформацію можуть прочитати в будь-якій країні світу. Але трапляється, що і метеорологам важко правильно визначити погоду. Наприклад, цієї зими був льодяний дощ із сніговою крупою.
Під кінець розмови чую від Галини Іванівни: «Нам самим жінкам дуже тяжко, тому вдячна чоловікам та синам наших колег за допомогу, працівникам та начальнику Маневицької філії «ДЕД» Віктору Гаврилюку, а ще — своєму чоловікові Віталію Феодосійовичу — бо найперше зі всіма проблемами звертаюся до нього».
Сергія ГУСЕНКО.
У двох зошитах записана вся історія з 1945 по 1983 рік та з 1983-го донині.
