Що робити, якщо в дитини на все свої правила! Колонка Оксани КОВАЛЕНКО
– Я хочу, щоб ми грали, як скажу я. – Але ж доміно треба ставити за певними правилами. – А в мене вони не такі!
4-літній син обожнює встановлювати свої маленькі закони та спостерігати, як дорослі їх дотримуються. Мої старші діти у цьому віці аж так радикально не поводилися: доходить до того, що, коли відмовляюся грати, як хоче малий, то він сердито складає все назад у коробку. Заднього ходу не дочекаєшся. Раніше мене це лише тішило: добре, якщо дитина уміє щось вигадати та ще й наполягти на своєму. Однак із часом син став ще дужче й настирливіше вимагати, аби у сімейних іграх слідували винятково його вказівкам. Тож узялася дослідити, який другий бік медалі у цієї дитячої потреби. Адже те, що людина має якось засвоїти ще й суспільні правила, – річ очевидна.
Негативний досвід із мамою чи з кимось іще для дитини дуже цінний. Це шанс збагнути, що люди різні, що навіть найрідніші не мусять танцювати під твою дудку (хоч частенько робили це раніше).
У психологічній літературі пишуть, що хвилюватися рано. До 5–6 років ігри дітей зазвичай егоцентричні, тобто за їхніми правилами, і обертаються суто навколо їхнього задоволення. Це згодом, коли мале йде до першого класу, воно привчається до загальних вимог і до необхідності дотримуватися їх, хочеш того чи ні. Думаю, що не буду чекати цього рубікону: ділитись досвідом треба вже, адже життя є не завше таким, як тобі забагнеться. У книзі психотерапевтки Світлани Ройз «Практичне дитинознавство» читаю, що суцільні «теплі ванни» у стосунках із сином чи донькою – це чи не найгірше, що можуть дати батьки. Іншими словами, коли малеча сердиться чи ображається на мене за те, що я сьогодні не захотіла грати в доміно за її правилами, то це нормально. Мені не варто почуватися винною. Негативний досвід із мамою чи з кимось іще для дитини дуже цінний. Це шанс збагнути, що люди різні, що навіть найрідніші не мусять танцювати під твою дудку (хоч частенько робили це раніше).
Слухаю обурення малого, що він зі мною «ніколи-ніколи не гратиметься», і думаю: «Добре, що син зробить своє відкриття такої ситуації вже, а не в 10 чи 15 років. Це своєрідне психологічне загартування». Але це не означає, ніби ми перестали грати в ігри за його маленькими законами! (Все-таки вони властиві дітям його віку, а значить корисні). Ми лише пробуємо домовлятися, що іноді будемо робити усе так, як колись придумали люди до нас.
Читайте також: Навіщо доганяти тигрика дорогою в дитсадок. Корисні поради для батьків
Готовність дитини дотримуватися розумних правил, прислухатися до очікувань інших насправді є важливою чеснотою, складовою людяності.
Думаєте інакше — діліться! Зворотний зв’язок — за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова — 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13.
