«Ось вона душу в своїх вкладала, але до неї ніхто навіть не приїжджає…»
Труну з Килиною несли на руках її п’ятеро синів і троє доньок…
На те, як діти доправляють свою маму до місця вічного спочинку, вийшло подивитись ледь не все село. Ще б пак: п’ятеро синів-легенів і три донечки, а ще онуків не злічити — і всі оплакують Килину. Ніякої машини — сини несли маму самі, ось це особливо людей дивувало
Лиш сусідка Галина зачинилась у хаті і бачити й чути всього того не хотіла. Образливо їй було. Не заслужила Килина такого до себе ставлення. Чому її діти так люблять, хоч та і не була хорошою мамою?! А ось вона душу в своїх вкладала, але до неї ніхто навіть не приїжджає…
Килина дивною була. Доброю і дуже дивною. Вони з чоловіком десь знайшли одне одного: обоє весь час замріяні, усміхнені і геть не пристосовані до життя. На свинофермі працювали. Єдине місце, куди їх узяли, бо ж ніхто їхніх дивацтв терпіти довго не міг.
Колгосп виділив їм невеличку хатину і зажили вони удвох тихцем. Вечорами Герасим грає на гармошці, а Килина співає. А вдень на роботі обоє пропадають.
Неприємності почалися з появою першої дитини. Були якісь безпорадні. Коли чергова медсестра прийшла провідати молоду матусю, аж плакала від побаченого. У хаті — безлад. Дитяточко геть у поганих умовах. Скрізь купи пелюшок брудних, немитий посуд і полчища мух.
Молодих попереджали, проводили з ними бесіди, сусіди навіть допомагати намагались, але врешті всі здались. Ні Килина, ні Герасим ради дати малюку не могли, та й собі, як виявилось, теж. Хлопчика забрали до інтернату, але з умовою, що батьки виправляться і його повернуть.
Не заслужила Килина такого до себе ставлення. Чому її діти так люблять, хоч та і не була хорошою мамою?!
Килина з Герасимом наводили лад і дитину повертали, але потім знову все летіло шкереберть і малий їхав уже в школу–інтернат. Не позбавили батьківських прав тільки тому, що хлопця обоє любили більше за життя. Так уже вони над тим сином тряслись, а коли забирали його вчергове, то місця собі не знаходили, їздили і під вікнами того дому, де був малюк, ночували, а вдень покірно чекали, коли ж вийдуть діти на прогулянку, аби побути зі своїм.
Так було з усіма їхніми нащадками, крім найменшої донечки. Тій пощастило, бо старший брат уже мав тоді вісімнадцять і повернувся в батьківську хату, аби його сестру не спіткала така ж доля.
Але що дивно — діти Килину і Герасима любили понад усе. Заберуть їх на вихідні, канікули чи свята, а вони батькам лад у хаті наведуть, їсти наготують і все, аби тим добре було. І жодної образи, вони відчували любов батьків і їхню особливість, тож тулились до них і оберігали.
Поруч сусідка Галина жила. Жінка гонорова і дуже заможна. Мала двох дітей, яких дуже любила. Коли приїздили Килинині діти, Галина своїх і з хати не випускала, ще наберуться чого.
Килинині у технікумах вчились, а Галя своїх до інституту прилаштувала. Платила там усім і кожному, аби ті мали по червоному диплому. Донька її хоч інколи на парах сиділа, а син узагалі пропадав десь, проте Галина все влаштувала й він таки отримав освіту, хай і на папері.
Якось до цього дня Галина ще зі своєю долею мирилась, і на те, як живуть сусіди, не особливо й зважала, але сьогодні їй стало нестерпно. Жінка, яка й не виховувала своїх дітей, має від них більше подяки і пошани, ніж вона. Галина у своїх душу вклала, небо їм намагалась прихилити, а отримала повну байдужість. Син заливає за комір без міри, а донька вже втретє заміжня і черговий чоловік її залишає, бо та ні за холодну воду не береться. Обоє про матір згадують лиш одинадцятого числа, коли та отримує і порівну ділить між ними свою пенсію.
А Килина з Герасимом що? Їх останніми роками і вдома не було — все у дітей гостювали. Приїдуть від одних, так інші кличуть. Онуки бабусю і дідуся обожнюють. А сьогодні то й взагалі, ніби королеву в інший світ випроводжають.
Плаче Галина від несправедливості життя і сама не знає, хто ж у всьому винен?
Анна КОРОЛЬОВА.
Читайте також: Обласна влада проігнорувала вшанування пам'яті автора гімну Волині (Відео).
