Чому жодні інші літні люди не дратують нас так сильно, як наші рідні?

Цей спосіб полягає в тому, щоб зрозуміти та прийняти, що ліпшими ці стосунки вже не будуть ніколи. І легкими та простими теж.

Потрібно знайти в собі сили, щоб дати людям похилого віку можливість бути такими, якими вони є. Поважати їх дитячий вибір. Виконувати дурні прохання. Не сприймати серйозно їхніх ідей. Погоджуватися на дивні вимоги. Не сперечатися з ними, коли вони говорять абсолютну й очевидну нісенітницю. Тому що навіщо? Яка з цього користь?

Люди похилого віку бояться наших проблем — хвороб, звільнень, невдач і сердечних драм — тому що кожна з них зайвий раз нагадує їм про власне старече безсилля, нездатність допомогти навіть власній дитині. Це дуже хвороблива ситуація, страшний і принизливий стан — наочний доказ немочі, застарілості, неадекватності. Біль, прикрість, безсилля і приниження — ​це те, що відчувають старенькі кожного разу, коли у нас стається якась неприємність. І тому всіма силами намагаються запобігти таким ситуаціям.

Вони постійно розпитують про наші справи, тому що бояться наших проблем більше, ніж ми самі. І постійно щось радять, тому що це єдиний для них спосіб хоч якось вплинути на ситуацію.

Отож, запам’ятайте собі: спілкування з літніми батьками — ​тільки для гарних новин. Поки таких немає — ​жуємо шмарклі та усміхаємося. Коли вони з’являються — ​розповідаємо батькам приємну правду.

Вони дуже цінують все, що так чи інакше може відвернути їх від болісних фізичних відчуттів, поганих думок і переживань.

Люди похилого віку бояться наших проблем — хвороб, звільнень, невдач і сердечних драм.

Тому якщо ви хочете зробити своїм літнім батькам задоволення, не даруйте їм скороварку, кавоварку, пральну машину або будь-яку іншу, з вашої точки зору, абсолютно необхідну в господарстві річ, яка, як вам здається, неодмінно потішить їх. Не втішить.

Якщо ви хочете зробити приємність, подаруйте їм трошки свого часу. Але тільки, звичайно, не якийсь там порожній, нудний і застояний. Виберіть для подарунка якісний, яскравий, незвичайний час.

Старість — ​найбільш заразна хвороба на світі. Хворіємо на неї ми всі без винятку. Справа тільки в стадіях. Батьки перебувають на більш пізніх, а ми — ​на ранніх. Ось і вся різниця. Питання часу.

Треба побачити майже себе в літніх батьках. Від цього стає страшно, але легше.

Просто нагадуйте собі, що спілкування з людьми похилого віку — ​це в якомусь сенсі спілкування з нами самими, співчуття і любов до них — ​це любов до нас самих, таких, якими ми станемо через кілька десятків років.

Людство взагалі схильне надавати перевагу позитивним емоціям. А на схилі літ вони просто необхідні. Виробляти їх старі самі вже не в змозі. ЦЕ НАША РОБОТА.

Ми з вами — ​акумулятори позитивної енергії. Це важко, і від цього втомлюєшся. Але що поробиш? Море синє, небо синє. «Сильні та красиві» — ​це тепер ми. А хто ще?

Що б не сталося, як би важко не було, яких би образ вільно чи мимоволі не завдали нам літні батьки — ​завтра буде новий день. І потрібно навчитися забувати все, що відбувалося сьогодні.

Ми не тягнемо образи з дня у день. Ми викидаємо їх із голови, з серця, з пам’яті — ​просто забуваємо. І починаємо новий день взаємин із чистого білого аркуша.

І тоді все буде добре.

Ми ж їх любимо? Хіба не так?

P. S. Автор цих роздумів 63-літній художник і письменник Саша Галицький уже в зрілому віці, маючи престижну роботу в Ізраїлі, звільнився і влаштувався працювати в будинку престарілих викладачем різьби по дереву. Займається цим уже понад 15 років. Видав книги-бестселери «Мамо, не сумуй! Як навчитися спілкуватися з людьми літнього віку і при цьому самому не з’їхати з глузду» і ««Не бійся! Як постаріти і при цьому не з’їхати з глузду». Заснував Музей мистецтва людей літнього віку.

Саша (Олександр) ГАЛИЦЬКИЙ, ізраїльський художник і письменник.