Дружина мільйонера втекла з коханим ескімосом, аби жити на крижині в Північній Гренландії.
Депресія у штанах із білого ведмедя
Подруга Ірочка скаржиться на затяжну депресію. Локдаун наче не винний, бо навіть інтрижка з новим молоденьким кавалером абсолютно «без масок» не змогла додати Ірочці оптимізму. Романтично–гормональна пригода не повернула її гумор, грайливий, мов шампанське. Настрій подруги тепер нагадував прокисле домашнє вино, що з кожним дзвінком мобільного телефону по краплі переливалось співрозмовникам. Ірочка ненавмисне цідила кислоту у мою й без цього не десертну життєву чашу
— То купи нову сукню, — раджу надійний, на собі перевірений рецепт лікування хандри.
На те Ірочка каже, що й так має у шафі філію усіх луцьких магазинів жіночого одягу плюс штаб стоків та секонд–хенду. І продовжує марудити про беззмістовність буття інтелектуалок в Україні, про апатію й відсутність мотивації до стосунків не лише з мужчинами, а й з власною гігієною. А ще — про брак коштів на крутий велосипед. Мовляв, вона б на нього скочила і «така уся модна» поїхала б у світ за очі. На американо чи капучино у супермаркет! Байдуже, що не причесана. Кому вона у свої 45 цікава зачіскою? Усі звертатимуть увагу на новенький, майже коштовний велик! Хай би він був голубим! Чи, може, рожевим?..
Сусід увімкнув дриль, на плитці збігла кава, водночас мене телепнуло током й припорошило штукатуркою. Навколишній світ обурено завібрував у такт настрою подруги. На щастя, в Ірочки сів телефон.
Були б грошенятка хороші, щоб на роботі не прогинатись перед тупаками чи зарозумаками, щоб не заморочувати голову, як вижити…
Наступного ранку п’ємо каву «по мобільному» з волинським видавцем Віктором Федосюком. Він на дачі, за роботою над новою книгою, я ж на підвіконні своєї новобудови з видом на річку Стир. Усі по нірках. Локдаун триває.
Ділюсь спостереженнями щодо депресії подруги і, напевно, вже й моєї. Віктор пропонує на розгляд власну антидепресивну філософію:
— Були б грошенятка хороші, щоб на роботі не прогинатись перед тупаками чи зарозумаками, щоб не заморочувати голову, як вижити… Гроші лікують усе!
Читайте також: Кохання, яке долає мовні бар’єри: історія заробітчанки, яка випускає україномовну газету в Італії.
Як доказ Віктор переказує історію Галі Моррелл, дружини нью–йоркського мільйонера, журналістки за фахом. Цю жінку за тридцять років так втомив фешенебельний Мангеттен, що у 50 вона втекла від чоловіка, аби жити з коханим ескімосом на крижині в Північній Гренландії. Місцевий люд мешкає в чумах, місяцями не миється. І чоловіки, і жінки ходять без спіднього у штанах зі шкіри білого ведмедя. Ведмежатину там їдять навіть сирою, а жиром мастяться від маківки до мізинців.
— Бо у неї, мабуть, теж депресія. Просто ця освічена й заможна пані «одягла» її в таку особливу культурологічну форму, як втеча в іншу, архаїчну, цивілізацію, — роздумую вголос над почутим.
— Можливо. Та коли ця випещена фіфа зламала два зуби об ведмежу кістку, то хутенько полетіла у Нью–Йорк, де мангеттенські стоматологи зробили нову усмішку вартістю, як пристойний особняк у Луцьку. Були б грошенята, тоді можна і культурологію творити, і стоматологію!
У цей момент фізично відчуваю вихід із депресії — вона ж ніяк не вкладеться у мій більш ніж скромний бюджет!
