«Ми завжди мріяли про велику родину!»
Подружжя виховало 46 дітей і вже 49 разів ставало бабусею та дідусем
Ніна і Віталій Лискіни з Новомосковська на Дніпропетровщині побралися 41 рік тому. Тоді ж вирішили: хочуть мати багато дітей. На гроші, які їм подарували на весілля, придбали зарослу бур’яном земельну ділянку зі старою хатинкою. Звели на цьому місці великий будинок. Згодом у подружжя народився синочок Андрій. Через два з половиною роки пані Ніна знову завагітніла. Та, на жаль, трапився нещасний випадок. Лікарі приголомшили вироком: вона більше не зможе мати дітей. Утім це не спинило пару на шляху до їхньої заповітної мрії про велику родину. Лискіни стали у чергу на всиновлення
«У Радянському Союзі були переповнені дитячі будинки. Але щоб взяти малечу в сім’ю — такої змоги не було, — розповідає Ніна Іванівна. — Процес усиновлення був украй важким, практично неможливим. Ми чекали чотири роки. Ситуація не змінювалася».
Одного разу подружжю пропонували заплатити чималу суму й узяти дитину. Сказали, що підберуть із таким кольором очей і волосся, який пара захоче. Спочатку пан Віталій вирішив пристати на цю пропозицію. Вмовляв дружину: «Давай продамо машину, але поповнимо родину, здійсниться наша мрія». Та зрештою від цієї ідеї відмовились. А за рік в обласному пологовому будинку розкрили аферу з торгівлею немовлятами: їхнім мамам медики казали, що дітки народилися мертвими. «Нас Бог уберіг від такого повороту долі», — каже Віталій Олексійович.
Восени 1988-го Лискіним запропонували створити перший в Україні дитячий будинок сімейного типу. За умовами, у ньому мало жити не менш як п’ятеро дітей. Подружжя вже мало сина, тож треба було взяти чотирьох. Першим став 11-річний Сашко, вихованець місцевого інтернату. За іншими ж поїхали до дитячого будинку в Покровському районі.
— За 32 роки в нас не було ні вихідних, ні відпусток, — каже пані Ніна. — Але ми ні разу не пошкодували про свій вибір, бо діти — це наше життя.
Ніна та Віталій згадують, як до них вивели п’ятьох малюків і сказали обрати. Усі вони кинулись обіймати пару зі словами: «Мамо й тату, де ж ви були? Ми так довго вас чекали!»
«Ну як можна було обирати?! Забрали всіх!» — усміхається пані Ніна. Відтоді їхня родина постійно поповнювалася. Звісно, було багато труднощів, проблем, але Лискіни навчилися їх долати. Кажуть, що ніколи ні на кого не тиснули, не намагались переламати чийсь характер, адже кожна дитина — особистість.
«Звичайно, спочатку, коли діти тільки переступили поріг нашого будинку, було складно, але лише до того часу, доки адаптувалися. Вони навіть не вірили, що в них тепер постійно буде їжа, і ховали хліб під подушки на чорний день, — розповідає Ніна Іванівна. — Тож ми купили по буханцю кожній дитині і вранці, відправляючи до школи, поклали в портфель. Діти були здивовані: «Навіщо? Ми не хочемо їсти! Бо не голодні!» І тоді ми з чоловіком зібрали всіх разом і пояснили, що немає потреби ховати хліб, тому що він буде завжди. З цього моменту все налагодилося».
Подружжю Лискіних часто пропонують взяти ще діток. Вони з радістю погоджуються. Лише було б місце. Тож, коли хтось підростає й починає самостійне життя, приймають нових. Загалом Віталій Олексійович та Ніна Іванівна виховали 46 дітей (36 із них зараз живуть окремо) і вже 49 разів ставали бабусею та дідусем.
«Я іноді подумки оглядаюсь назад. За 32 роки в нас не було ні вихідних, ні відпусток, — каже пані Ніна. — Але ми ні разу не пошкодували про свій вибір, бо діти — це наше життя».
Читайте також: Прикарпатка, яка сусідам підкинула новонароджене немовля, сидітиме під арештом
Продовжує справу батьків і рідний син Лискіних Андрій. 8 років тому він разом із дружиною Світланою вирішили відкрити свій будинок сімейного типу, де зараз опікуються одинадцятьма дітьми.
За матеріалами meest-online.com, suspilne.media, gorod.dp.ua.
Ольга ВЕКЕРИК
