«Почала читати молитву і благати всі сили небесні, аби вберегли…».
Чому янгол літав у столицю
Уперше в житті таке з Маринкою. Прокинулась від того, ніби хтось покликав її. Голос був такий… Рідний і до мурашок знайомий, але чий — згадати не може. Та й хто її може покликати у порожньому домі?
Ходила сама не своя. Ніби щось сталось і тривожно так, але ж нічого не відбулось, усе, як завше. Вирішила зателефонувати матері. Хто ж заспокоїть, як не рідненька. Набрала номер — довгі гудки. Ще раз, а потім ще. З кожним дзвінком хвилювалась усе більше. Довго не роздумувала і, швидко переодягнувшись, подалась на автовокзал.
Їхала і все набирала, набирала, набирала… Тихо! Аж підскакувала від хвилювання на місці, хотілось підігнати автобус. Чому ж не бере слухавку? Почала читати молитву і благати всі сили небесні, аби вберегли, аби захистили її мамусю.
Їхала і все набирала, набирала, набирала… Тихо! Аж підскакувала від хвилювання на місці, хотілось підігнати автобус. Чому ж не бере слухавку?
Вискочила з автобуса і прожогом полетіла до села. Чи не вперше п’ять кілометрів, що розділяли трасу і батьківську хату, пробігла, навіть і не помітивши. Ну ось нарешті рідний двір. Ноги стали чомусь ватними, несила з місця зрушити. Тут же і сусід у двір заїхав і теж до Маринки — вона йому разів тридцять телефонувала, все про маму питала, а він саме на закупи для свого магазинчика їздив — теж не міг зайти до старенької.
В хату влетіли удвох.
— Ой, матінко! Що сталось?
Наталія Семенівна хотіла підвестися, але заточилась. Ухопилась за краєчок столу і, якби не донька, напевне б, і на підлозі опинилась. Одну частину обличчя потягнуло донизу, нічого не розуміючи, спробувала щось сказати — не змогла.
З хати винесли жінку вдвох і, викликавши «швидку», повезли назустріч рятівній машині.
x x x
Наталію Семенівну таки врятували. Якби не донька — не вижила б старенька. Професор, вислухавши їхню історію, сказав, що у таких випадках час іде на хвилини.
— Маєте гарного янгола-охоронця, бабуню. Аж до Києва полетів доньку попередити. Ви хоч розумієте, що таких збігів просто не буває. Вас би тільки наступного дня побачили, а тут і донька вчасно, і сусід з автівкою.
А свою мобілку Наталія Семенівна лиш весною знайшла. У погребі між картоплею. Вона того дня з самого ранку за чимось туди спустилась і забула навіщо. Постояла-постояла — та й вийшла. А донька саме тієї миті прокинулась — і дзвонила цілісінький день, а тоді полетіла до неньки, не почувши відповіді.
А сусідові на закупи і не потрібно було особливо. З жінкою зранку не порозумілись, то він сів у машину та й поїхав світ заочі, аби від дому подалі.
А от хто ж її тоді розбудив, покликавши, — для Маринки і досі загадка.
Анна КОРОЛЬОВ
Читайте також: Казка про маму. Суботня історія для душі
