Боротьба за владу у сім’ї
– Ти прибереш нарешті свій одяг, чи ще сто разів треба сказати?! – Та зараз, зараз!
Діалоги про те, що саме, як швидко і навіщо має зробити дитина, ведуться, вочевидь, у кожній сім’ї. В одних – батьки прагнуть домогтися, щоб їхнє чадо як мінімум прибирало після себе, в інших – щоб допомагало у спільних справах і навчалося відповідальності. З власного досвіду знаю, що прилучати дитя до порядку – справа нервова, виснажлива. Зрештою, окрім побуту, є й багато іншого у спілкуванні старшого і молодшого поколінь, що виводить з рівноваги всіх учасників процесу. Але якщо налаштуватися, то ці терени можна долати, уникаючи баталій.
Найважче сприймати думку, що твоя дитина свідомо не слухається чи ігнорує прохання або вказівку. У такі моменти можна «зірватися» й наговорити зайвого. (А спалені мости, як відомо, відновлюються дуже довго.) Відтак син чи донька кидатимуть у відповідь звинувачення про несправедливість і, можливо, матимуть рацію. Кажу так, опираючись на висновки психологів про те, що робота мозку дитини й дорослого різниться, а отже, наші підозри щодо зумисності їхніх дій бувають притягнутими за вуха. Коли доводиться концентрувати увагу (і на маминому завданні) – малі дійсно схильні відволікатися, перемикатися на інші об’єкти, бо переважно їхній мозок налаштований на дослідження, вивчення щойно відкритого. Їхнє «Ой, забув» дуже часто є правдивим.
Певно, вам знайома ситуація, коли доводиться кілька разів повторити прохання дитині аж до питання: «Тобі що – не доходить?». А вона справді уміє слухати й не чути, дивитися й не бачити.
Певно, вам знайома ситуація, коли доводиться кілька разів повторити прохання дитині аж до питання: «Тобі що – не доходить?». А вона справді уміє слухати й не чути, дивитися й не бачити. Консультант із сімейного виховання й авторка книг Еріка Райшер, про яку вже неодноразово згадувала, пише, що так буває, бо у дітей префронтальна кора головного мозку ще формується, а саме вона відповідає за зосередження. Тож регулярне відволікання на щось інше вона радить сприймати стримано й нагадувати собі, що це частина зростання й розвитку дитини, причому дуже важлива. «Висловіть прохання ще раз і пам’ятайте, що треба повторювати спокійно!.. Діти – це проєкт, який забирає багато часу й вимагає постійних повторень», – наголошує психологиня Райшер.
Якщо серйозно поставитися до цієї настанови – спілкуватися на неприємні теми в сім’ї стане легше. Та й самі розмови відбуватимуться на більш-менш цивілізованому рівні. Приміром, дитина підліткового віку може сприймати навіть простенькі прохання, висловлені підвищеним тоном, як тиск, тож намагатиметься захистити свої кордони й свободу. Мама чи тато мимовільно візьмуться захищати свій авторитет. («Ти маєш виконувати те, що я сказав!»). Чи потрібен дорослим такий розвиток подій і аж такі емоції? Навряд. У боротьбі за владу програють усі.
Маєте свої зауваги – діліться! Зворотний зв’язок – за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова – 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13.
