Заїзд у ЦУМ чоловік демонструє як зразок. Тут він може дати собі раду, не турбуючи перехожих.
Лучанин у візку: «Мусив іти до суду, бо не можна зсунути з місця»
Валерій Бакаєвич позивається проти кількох місцевих установ, які ігнорують проблеми людей з інвалідністю та законодавчі норми. І хоч рішень суду ще не бачив, але першу перемогу здобув
«Набридло, що дивляться згори вниз і мовчать»
Пан Валерій пересувається на спеціальному візку вже 25 років, відколи у 30-літньому віці отримав травму. І рівно чверть століття воює, щоб такі, як він, могли безперешкодно потрапити в магазин, аптеку, на пошту, в адміністративні будівлі. Цього року Валерій Бакаєвич не витримав і подав до суду. Розповідає, що скористався допомогою майбутніх юристів, студентів юридичної клініки «Ad Astra» Волинського національного університету імені Лесі Українки.
— Вони підготували й відправили від мого імені позови про визнання факту дискримінації та стягнення моральної шкоди. Бо, знаєте, вже набридло, коли я приходжу до відділення банку чи до аптеки, пояснюю, що не можу заїхати до них, а вони на мене дивляться згори вниз і мовчать. Мене це дістало!
Керівник юридичної клініки Віталій Єлов конкретизував, що судиться чоловік із одним із відділень «Нової пошти», з аптеками «Подорожник» та «Волиньфарм», з товариством «Алло» та з відділенням ПриватБанку на проспекті Волі. Його позови розглядатимуть у Києві, Дніпрі, на Львівщині, за місцем реєстрації цих юридичних осіб.
Валерій Бакаєвич запросив мене пройтися поруч із ним від ЦУМу до відділення ПриватБанку, на яке скаржився до суду. Пандус біля центрального універмагу назвав зразковим, а згодом ледь виїхав на тротуар: де-не де осіла бруківка з мікроямками була для його транспорту небезпечною пасткою, але, як досвідчений кермувальник візка, він вчасно стишував рух… Пан Валерій каже, що старається завше наглядати, коли бачить будівництво якогось об’єкта громадського значення чи ремонт дороги.
У 2009-му наша влада ратифікувала конвенцію ООН про права людей з інвалідністю, у якій теж є стаття про доступність.
— На проспекті Волі, як робили з’їзди на дорогу, я тут був і все пояснював. Буває, що беру запасний візок і пропоную підряднику сісти на нього й спробувати доїхати до дверей. Зазвичай не хочуть. А було й таке, що я випробовував зроблене, а там десь ямка була, то випав із візка вперед і побив обличчя… Скільки маю терпіти? От скажіть, невже то важко зробити як треба?! Слухають мене і мовчать. І не можна зсунути з місця.
Він згадує, що був час, коли представників луцького Комітету доступності запрошували на громадські новобудови. Одночасно хвалить, як добре облаштували для маломобільних людей місцеві вокзал, автостанцію, лікарню.
Закон є, а проблема не зникає
В Україні вдосталь нормативних документів, що захищають право таких, як Валерій Бакаєвич, на доступність. Це і Конституція, де зазначено, що всі люди рівні в правах і повинні мати однаковий доступ до громадських споруд, і Закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (ще з 1991 року). Крім того, у 2009–му наша влада ратифікувала конвенцію ООН про права людей з інвалідністю, у якій теж є стаття про доступність. Зафіксовано це право безпосередньо в державних будівельних нормах (ДБН). Знайома проєктантка розповіла, що професійні спеціалісти суворо дотримуються вимог про 8–градусний пандус із двостороннім огородженням.
Одна зі структур, що контролює цю важливу норму, — Державна архітектурно–будівельна інспекція. Її представники перевіряють і дають дозвіл на введення будівлі в експлуатацію. Керівник луцького відділу Владислав Троць запевнив, що всі три роки, впродовж яких він на посаді, звертає увагу на вимогу про доступність.
— Наразі це одна з основних норм. Коли новобудову здають, інспектор виїздить на місце зі спеціальним чек–листом і перевіряє, чи зроблено той же пандус на рівні 8 градусів.
Щодо старіших споруд складніше: власникам чи орендарям зведеного раніше інспектори можуть давати не приписи, а лише рекомендації. Та якщо підприємець соціально відповідальний, то вихід знайде: на такий випадок пропонують зробити так зване «розумне пристосування», тобто приставний пандус або підйомник.
Перша перемога: тепер тут не треба просити перехожих, щоб його занесли
У відділенні ПриватБанку на проспекті Волі, на яке подав до суду Валерій Бакаєвич, раптом зважилися й розширили поріг та навіть обладнали підйомник. Чоловік демонструє, як може на візку розвернутися й заїхати в приміщення. Зауважую, що він кілька разів кинув фразу: «Хай вже й не буде тієї огорожі»… Зате всередині фінустанови пан Валерій із почуттям власної гідності натискає на кнопку виклику й пояснює, що має вийти працівник відділення, який розкладе підйомник. І працівниця невдовзі таки з’являється… А як було раніше? До цього він просив перехожих, щоб його занесли… І, звісно, це було не раз і не два. Питаю, чи він задоволений цією хай невеличкою, але перемогою, що служитиме й іншим людям з обмеженими можливостями? Пан Валерій ненадовго задумується, а тоді, ретельно добираючи слова, каже:
— Мені буде приємно тоді, коли такі, як я, почуватимуться нарівні з іншими всюди. Коли нас будуть чути, розуміти і коли на нас не «дивитимуться» зверху вниз.
Читайте також: На Херсонщині фермер взяв на роботу три десятки котів (Відео).
