Горохівчанка Тетяна Сміховська викладає в... Японії

Після співбесіди директор сказав: «Таня має йти не у другий, а відразу в четвертий клас»

Ігор і Наталія Сміховські особливі здібності донечки до мов зауважили, коли вона ще була маленькою. У році 1997-му, доки батьки робили ремонт у купленій в Лемешеві хаті, Тетянка жила у дідуся з бабусею по маминій лінії в Луцьку й навчалася в 1-му класі школи з поглибленим вивченням англійської мови. Коли повернулася до батьків у село, директор Лемешівської ЗОШ Іван Баранчук після співбесіди вирішив: «Таня має йти не у другий, а відразу в четвертий клас». Боячись, що «перескочити» дві шкільні «сходинки» — ​то чимале навантаження, мама наполягла: бути доньці третьокласницею!

Особливі здібності донечки до мов батьки зауважили, коли вона ще була маленькою.

Щоб не запустити англійської, брала додаткові уроки в Горохові в Олександра Демчука. У Лемешівській школі здібність дівчинки до іноземних мов зауважила вчителька німецької Надія Василівна Ящук, яка переконала батьків перевести доньку в Маяківський навчально-виховний комплекс «ЗОШ-інтернат І–ІІІ ступенів — ​лінгвістичний ліцей».

Тоді Тані ледь виповнилося тринадцять років. Співбесіду проводив директор Євген Возняк. Добру славу цього навчального закладу Тетяна Сміховська примножувала призовими місцями на обласних олімпіадах. Одинадцятикласницею була учасницею Всеукраїнської олімпіади з польської мови й водночас планувала подавати документи в Краківський університет, проте після закінчення ліцею отримала рекомендацію пана Возняка для вступу в Київський національний лінгвістичний університет.

«Кожна людина викликатиме повагу до себе, якщо вона освічена і порядна»

Здавалось, юна Таня свідомо шукала собі труднощі. Склавши успішно ЗНО, подала документи для вступу на чотири факультети лінгвістичного вишу в Києві й факультет іноземних мов у Львові. Пройшла на бюджетну форму навчання всіх чотирьох столичних факультетів, проте обрала найскладніший — ​японістику. Закінчила університет із червоним дипломом, магістратуру вишу й залишилася викладати в ньому японську мову.

Аби утримувати себе в Києві, навчалася й займалася репетиторством. Уже будучи викладачкою, стежила за всіма програмами обміну студентами, щоб навчатися ще в японському університеті.

…Співбесіда онлайн японською, англійською і німецькою мовами закінчилася успішно, й після 23 годин перельоту Тетяну з 55-кілограмовою поклажею в аеропорту вже зустрічав гід. Разом із контрактом їй надіслали додаток із переліком речей, які повинні бути в гардеробі. В Японії до вчителів, лікарів і до людей старших за віком чи становищем усі звертаються з поклоном і шанобливим словом «сенсей». Іміджу такої особи має відповідати одяг, взуття, аксесуари, місце проживання і побут.

Шануючи звичаї і культуру країни, в якій живе, наша землячка не забуває традицій, з якими зростала.

– А я везла з України все, що нагадувало б мені про рідний дім, щоб «одомашнитися», — ​зізнається волинянка.

У Японії все виявилося набагато простіше, ніж уявляла. Із аеропорту Тетяну-сенсей відразу повезли до її квартири. Протягом 20 хвилин вона вже мала інтернет, власну банківську й телефонну карти, всі інші комунікаційні послуги. Того ж дня свою повагу до гості ректор і декан університету висловили під час спілкування за обідом у ресторані.

– Було боязко? — ​запитую в Тетяни, зателефонувавши їй у Viber.

– Зовсім ні! Мені доводилося часто спілкуватися в Україні з японськими й українськими дипломатами. Кожна людина, молода чи поважного віку, де б не була, викликатиме повагу до себе, якщо вона освічена і порядна. Неможливого немає, якщо багато працювати, — ​відповідає усміхаючись.

Чому іноземці аплодували Тетяні-сенсей

Тепер у Нагої волинянка має багато друзів. У виші, в якому вона викладає іноземні мови, навчаються студенти з чи не з усіх азіатських країн. В Японії їй подобається абсолютно все: ідеально чисті міста, комфорт, засклені аудиторії і скрупульозність колег, їхнє шанування понаднормової праці, вихованість й ерудованість. Вони ж із повагою аплодували їй у викладацькій, коли отримала найвищі бали на іспиті, який склала, щоб підтвердити японськими сертифікатами знання мов, за блискучий захист у 2018 році наукової роботи на 84 сторінках, за активну участь у громадському житті.

 Після восьмигодинного робочого дня, розписаного по хвилинах, Тетяна малює картини, займається хореографією — ​захоплюється етнічними танцями тих народів, мови яких наразі вже вивчила, організовує мистецькі дійства, де співає українські народні й сучасні пісні. А ще подорожує Японією та іншими країнами світу.

У Нагої є українська діаспора, яка щороку ініціює в мільйонному місті парад вишиванок. Тоді у вишиті сорочки, блузи, плаття й віночки вбираються тисячі людей різних національностей. До цієї ходи Тетяна чотири роки поспіль запрошує своїх колег і студентів з інших країн.

Волинянку раді бачити в гостях багато сімей. Її японські друзі вже знають, що пригощати дівчину потрібно омлетом і смаженим восьминогом (такоякі). Своєю чергою українка завжди притримує вдома екзотичні для них гречку чи пшоно, які їй з України надсилають батьки.

Шануючи звичаї і культуру країни, в якій живе, наша землячка не забуває традицій, з якими зростала. У мегаполісі вона знайшла християнську церкву і тепер на Великдень освячує в ній паску, а на Різдво обов’язково пригощає японців кутею.

Не могла не запитати у своєї співрозмовниці про тугу за Україною. Таня відповіла, що часто спілкується по скайпу з батьками, з братиками — ​п’ятикласником Романом й шестирічним Іллею. Буває на Батьківщині у складі делегацій, які презентують Нагойський і Токійський виші українському студентству. Завжди шкодує, що під час таких відповідальних місій потрапити додому не вдається через щільний графік.

Леся ВЛАШИНЕЦЬ