Вітаю тебе … з помилкою!

Син уже виріс, а я й досі пам’ятаю, як він сердився, коли почув мою думку про переховування від проблем. Бурчав, що його мама зовсім не вболіває за те, що він матиме у табелі, що, як усі це роблять, то чому ж йому не можна. Хотів скористатися досить практичною хитрістю. Я ж, хоч і знаю, що гнучкість — ​дуже потрібна риса в житті, абсолютно переконана, що отримати «граблями по лобі» буває дуже корисно. Дитині треба давати можливості бачити й усвідомлювати, що помилки — ​це не страшно й що підсумкова оцінка в шкільному журналі не є суперціллю в навчанні.

Пригадую, як сама із тривогою розкривала перевірений учителькою зошит: виправлені червоним кольором літери, підкреслення були, як болючі колючки. Однак вони й «повчали»: це заслужено, бо тоді поспіхом робила домашню, а отут на уроці перемовлялися з подругою. Це досвід. Тепер же педагоги передають його в делікатнішій формі: намагаються правити більш «психологічно» комфортним зеленим чорнилом, подають матеріал у дискусії, щоб якомога менше звучало слово «неправильно», натомість лунає щось на кшталт: «Хто думає інакше?». Недавно знайома студентка, яка вивчає китайську мову в Австрії, зауважила, що її викладачі ніколи не загострюють уваги на помилці — ​дають ще і ще типові завдання, аж поки не зрозуміє, зате дівчина не боїться промовити щось не те… Я мрію, щоб моя нинішня школярка якось сказала, що серед її вчителів нема таких, що кричать чи нервують через неправильну відповідь. А ще дуже хочу навчитися, запитуючи про учнівські справи, про труднощі, не зациклюватися на оцінці й радіти вчасним помилкам.

 Недавно знайома студентка, яка вивчає китайську мову в Австрії, зауважила, що її викладачі ніколи не загострюють уваги на помилці — ​дають ще і ще типові завдання, аж поки не зрозуміє, зате дівчина не боїться промовити щось не те…

В одній притчі розповідається, як вчитель написав на дошці три задачі, але в одній із них допустив помилку. Його учні одразу почали сміятися й показувати пальцями: «Він помилився, дивіться!» На що їхній педагог відповів: «Скільки б я не написав правильно — ​для вас це не матиме значення. Зате варто мені схибити — ​й ви одразу піднімаєте мене на сміх. Зараз ви отримали дуже важливий урок у житті: так, як ви, реагує переважна більшість людей у суспільстві. Ваших здобутків не помітять, зате вашу найменшу помилку зроблять великою й значною».

Ясно, що оступатися у стосунках з людьми набагато болючіше, аніж робити помарку на сторінці зошита чи на дошці. Однак якщо дитина втямить, що це не вселенська катастрофа, що є різні способи не допустити такого в майбутньому, або ж зреагувати інакше, то не боятиметься рухатися вперед, заводити нові знайомства й пробачати собі й іншим більш чи менш важкі помилки.

Маєте свої зауваги — ​діліться! Зворотний зв’язок — ​за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова — ​43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13.

Оксана КОВАЛЕНКО, мама