Найбільша гордість завідувача відділення нейрохіругії – сучасна операційна.
Маленькій лучанці подарували шанс на життя: «Після операції нашу Катрусю більше не мучить епілепсія, вона стала лагідною і веселою»
Шанс на життя без страждань маленькій лучанці 1,5 року тому подарували відомий нейрохірург зі США Люк Томич та його талановитий учень і колега — завідувач відділення нейрохірургії Волинської обласної дитячої лікарні Михайло Ловга. Нині він зі своєю командою уже самостійно успішно проводить найскладніші втручання на головному та спинному мозку
Понад 9 годин нейрохірург не розгинав спини, а мама не переставала молитися
— Це ми вчора швидко справилися. Звичайно, ноги гудуть, напруга дається взнаки, але я задоволений, бо в малого тепер буде зовсім інша якість життя, — скаже наступного дня Михайло Ловга, коли 7–річного Дениса переведуть із реанімації до палати.
Той вівторок для Галини Луцюк із села Трилісці тепер Луцького району видався довшим за рік. О 9–й ранку синочка забрали в операційну, а завершили роботу лікарі аж увечері. Жінка цілує забинтовану голівку хлопчика й розповідає:
Віддала до школи, а сама щодня сиділа під дверима класу, боялася самого залишити. Їздили до різних лікарів, приймали призначені препарати, але прогнози були невтішні
— У чотири роки в нього почалися приступи епілепсії. Віддала до школи, а сама щодня сиділа під дверима класу, боялася самого залишити. Їздили до різних лікарів, приймали призначені препарати, але прогнози були невтішні. Мені пояснили, що в Дениса через епілепсію може постраждати інтелект. От ми і зважилися…
— Наша Златочка швидко після операції відійшла, через тиждень уже бігати хотіла, — заспокоює жінку сусідка по палаті. — Ми приїхали з Хмельниччини, а вашого Михайла Івановича тепер називаємо хрещеним батьком донечки. Це ж дитина наче заново народилася. Раніше доходило до 40 приступів на день, хіба ж то життя було…
Відділення нейрохірургії є далеко не в усіх обласних дитячих лікарнях. На Волині воно було створене 1,5 року тому, бо кількість операцій збільшувалася, оснащення поліпшувалося, а потік хворих постійно зростав. Але й нині лікарям часто доводиться ламати голову, як розмістити нових пацієнтів. Відділення потребує розширення, поки що тут всього 10 ліжок й умови не найкращі.
Зате гордістю цього невеликого колективу і його керівника є сучасна операційна, укомплектована новітнім обладнанням, яке «стягували» ледь не з усього світу. Молодому нейрохірургу, який неодноразово вдосконалював свій професійний рівень за кордоном, вдалося заручитися підтримкою благодійників із Німеччини, США та Канади, «мобілізувати» друзів, батьків пацієнтів, інших небайдужих людей.
— За рік ми проводимо 100 — 150 втручань різного ступеня складності дітям із вродженими вадами розвитку головного та спинного мозку, з пухлинами, травмами, оперуємо з приводу епілепсії, гідроцефалії, інших патологій. Це результат роботи всієї нашої команди, зокрема й досвідченого анестезіолога, завідувача відділення анестезіології Юрія Радчука, — розповідає Михайло Ловга, про якого кажуть, що він «живе на роботі».
«Для мене батьком у нейрохірургії є Джеймс Рутка, а старшим братом — Люк Томич»
Михайло Іванович зізнається, що в дитинстві хотів бути військовим лікарем, як його тато. У студентські роки вирішив стати хірургом, а от про теперішню свою спеціальність тоді мав дуже приблизне уявлення й «колупатися у мізках» зовсім не планував. Жив і навчався у Львові, а от проходив інтернатуру в Луцьку, де й залишився працювати.
— Коли запропонували місце нейрохірурга, я вагався, — не приховує правди наш співрозмовник. — Підштовхнула сама доля. Якраз у той час у родині сталася трагедія: троюрідні брати потрапили у жахливу ДТП, двоє з них загинули на місці, ще один, який був мені найбільш близьким, отримав важку черепно–мозкову травму. Я прийшов до нього в реанімацію, але нічим допомогти не міг, навіть ШКГ (рівень свідомості) не вмів визначити. Тоді й сказав собі, що таки буду опановувати нейрохірургію.
За рік ми проводимо 100 — 150 втручань різного ступеня складності дітям із вродженими вадами розвитку головного та спинного мозку, з пухлинами, травмами, оперуємо з приводу епілепсії, гідроцефалії, інших патологій.
Другим переломним моментом у його житті стала зустріч із канадським професором українського походження Джеймсом Руткою, якого називають найкращим у світі дитячим нейрохірургом. Коли знаменитий лікар приїхав до Львова, щоб провести кілька складних втручань і виступити перед колегами, Михайло Ловга вирішив поспілкуватися зі світилом. Сьогодні він відверто визнає:
— На той час я не знав англійської, не зовсім добре орієнтувався в темі й мої запитання для спеціаліста такого рівня могли бути смішними. Але професор Рутка дуже доброзичливо поставився і докладно пояснив усе, що мене цікавило. Він відіграв дуже велику роль у моєму професійному становленні. Згодом допоміг поїхати на стажування до Канади, пізніше познайомив із відомим нейрохірургом зі США Люком Томичем, який разом із дружиною Марією Сорокою, засновницею фонду «Разом для України», часто приїжджав до Львова, Києва, Одеси, щоб оперувати наших дітей. Я відчув у цій людині споріднену душу і завдяки нашій дружбі до цього переліку міст додався і Луцьк.
На Волинь американський спеціаліст приїжджав уже 5 разів, консультував, рятував найважчих маленьких пацієнтів, ділився досвідом. У травні Михайло Ловга чекає його знову. Каже: «Для мене батьком у нейрохірургії є Джеймс Рутка, а старшим братом — Люк Томич».
— Не минає й дня, щоб ми не згадували добрим словом цього прекрасного лікаря. Моя донечка при народженні перенесла інсульт і з трьох років страждала від епілепсії. Люк Томич разом із Михайлом Ловгою погодилися нам допомогти. Вони оперували шестирічну Тоню 12 годин, втручання на мозку було дуже складним. Але після нього — з 7 жовтня 2019 року й дотепер — у дитини не було жодного приступу. Люк Томич часто телефонує, цікавиться станом моєї донечки, — дякує нейрохірургам Валентина Каменюк із Горохівщини.
А Галина Стасюк із Луцька додає: «І мою Катрусю після операції більше не мучить епілепсія, вона стала лагідною і веселою, кожного ранку обіймає мене. Раніше ж змордована конвульсіями дитина після припадків нікого не впізнавала, була агресивною, сердилася, лаялася… То ж і від нас передайте нейрохірургам спасибі».
Послухала лекцію Михайла Ловги в інстаграмі — й привезла до нього сина аж із Маріуполя
— Спочатку я планувала оголосити збір коштів на лікування Паші в Ізраїлі чи Туреччині. В Україні ми об’їздили десятки клінік і ніде нам не бралися допомогти. А потім я натрапила в інтернеті на вебінар про патологію, яка є в мого сина — спіну біфіду (розщілину хребта), доповідачем був Михайло Ловга. Зателефонувала, розповіла йому про свою біду, потім надіслала результати обстежень. Того ж дня отримала відповідь: «З операцією зволікати не можна». І ми вирушили до Луцька, — ділиться своєю історією Христина Короткова з Маріуполя.
Жінка радіє, що після хірургічного втручання трирічний Павлусь, який майже не відчував ніжок і не просився на горщик, став обходитися без памперсів, почав ворушити пальчиками. А нейрохірург задоволений, що його просвітницька робота дає добрі результати.
Після хірургічного втручання трирічний Павлусь, який майже не відчував ніжок і не просився на горщик, став обходитися без памперсів, почав ворушити пальчиками.
— Щопонеділка веду консультативний прийом у поліклініці, батьки привозять дітей із підозрами на гідроцефалію (водянку мозку), кісти, пухлини. Поширеними є й вади спинного мозку. Маю намір створити центр лікування спіни біфіди, адже тільки на Волині з цією аномалією щороку народжується від чотирьох до десяти малюків, — ділиться планами лікар. — Практично щотижня від початку цього року ми проводимо такі операції. Відпрацювати сучасні методики хірургічного лікування багатьох важких вад мені пощастило під час 3–місячного стажування в одному з найкращих дитячих госпіталів США в м. Цинциннаті. Неабияким кроком уперед стали і втручання з допомогою сучасного ультразвукового деструктора, який ми одержали від німецького фонду «Допомога дітям Чорнобиля». Ці операції малотравматичні, з меншими ризиками ускладнень.
Своєю правою рукою називає Михайло Ловга молодого нейрохірурга Степана Кокиця. Радіє, що нещодавно влився у команду давній друг і колега з Рівного Сергій Романчук. Також у відділенні працює невролог Оксана Тісна, шість медсестер та дві санітарки. Навантаження на кожного дуже велике. Тому колектив потребує поповнення. Адже сьогодні ніхто не має сумніву, що дитяча нейрохірургія на Волині буде й надалі активно розвиватися.
