Щоденник «Газети Волинь»: Панове політики, не в словоблудстві, а в побуті побудьте ближчими до народу

… що українці відмовляються від вакцинації

За кількістю щеплених Волинь у першій п’ятірці серед областей України. Першу дозу індійського Ковішілду вже отримало понад 10 тисяч осіб. Але ставлення до вакцинації неоднозначне. То тут, то там чуєш: «Не буду щеплюватися, боюсь ускладнень». Відмовляються і медики. І не лише на Волині. Бажання вакцинуватися, повідомив головний державний санітарний лікар України Віктор Ляшко, виявила лише шоста частина всіх медпрацівників, яких МОЗ планує охопити. І якщо багато з них перехворіли і мають на певний час імунітет, антитіла до ковіду, то чим пояснити відмову інших?

— А я не спішу, – кажуть декотрі, – подивлюся, як працює індійська вакцина, зачекаю, коли пройде усі фази клінічних досліджень.

Цікаво, якою була б реакція суспільства, коли б у стінах англійського парламенту прозвучало: «А не пішли б ви, сер, «на **й»?

У медиків є питання й до її безпечності, відсутності побічних реакцій та ефективності. Адже штамів коронавірусу кілька. І навіть якщо зробити щеплення від 1–2, можна захворіти іншим. До того ж, не дуже довіряють індійській вакцині, не впевнені, що держава може забезпечити її безперебійне постачання. А іншою ж робити другу ін’єкцію не рекомендується. Сумніваються й у правильності перевезення і збереження. Свої страхи і ставлення до щеплення передають пацієнтам. Посилюють антивакцинаційні настрої й окремі нардепи. Мовляв, колять нас препаратом, ефективність якого невисока. Слухаєш їх і думаєш: добре говорити тим, хто лікується у найкращих закладах, у кого є гроші. А що робити нам, простим українцям, у кого їх немає, хто в разі захворювання змушений буде звертатися до районних, міських лікарень, де може не знайтися нам місць? Кожен вирішує сам.

… матірною мовою наших чиновників

Речник української делегації в Тристоронній контактній групі Олексій Арестович обматюкав у фейсбуці одного з користувачів лише за те, що зробив йому зауваження. Мовляв, не годиться виступати від імені України російською мовою. Це розізлило нардепа. Хоча зауваження цілком слушне, послав чоловіка «на **й». Після обурень користувачів соцмережі коментар швидко видалив. Але вибачатися не став. Очевидно, матюки – його звичний спосіб знищення опонента. Та й вирішив, що негоже просити вибачення. Він же народний обранець, небожитель! Дехто, оправдовуючи вживання нецензурщини, каже, що вона є розрядкою для нервів. Мовляв, вживаємо, бо ж не можемо стримати емоцій, які переповнюють. Доводилося чути й таке: «Українські матюки «культурніші» за російські і менш образливі». А як на мене, то бруд, у який колір його не перефарбовуй, під яким соусом не подавай, все одно залишається чорним. І даремно політики вживання лайливих слів обгрунтовують тим, що так говорить народ, а вони хочуть бути до нього ближчими. Краще б стали ближчими у побуті, способі життя.

Не знаю, як кому, а мені неприємно слухати з трибун Верховної Ради матірщину. Складається враження, що говорять гопники чи підлітки з міських підворіть. Цікаво, якою була б реакція суспільства, коли б у стінах англійського парламенту прозвучало: «А не пішли б ви, сер, «на **й»? Звісно, матюкаються всі народи світу. Однак, коли чуєш лайливу лексику з уст публічних людей, обранців народу, котрі, здавалося б, повинні показувати приклад мовлення, стає соромно. За державу, за нас, пересічних українців, котрі обрали їх до парламенту.

… знову горить­палає­кричить земля

Щовесни спостерігаю, як поблизу мосту на вулиці Ковельській у Луцьку горять чагарники і сухостій. Дим не дає дихати мешканцям сусідніх будинків, проникає у квартири. Після пожежі залишається випалена земля та обгорілі дерева.

Читайте також у нас: Щоб оголосити світові рекорди волинського Фаберже, експерти рахували тисячі дірок у яйцях… тиждень.

Втім, на Волині і сусідній Рівненщині цьогоріч, кажуть рятувальники, ситуація зі спалюванням сухостою трохи краща, ніж торік. Однак проблема залишається. Господарі замість того, щоб утилізувати сміття, підпалюють його, не думаючи, що завдають шкоди довкіллю, собі і здоров’ю інших та особливо хворим на коронавірус. Адже навіть незначне збільшення отруйних речовин у повітрі може коштувати їм життя. Спалювання сухостою нерідко призводить і до лісових пожеж, загорання торфовищ, будівель. Недавно, скажімо, на Рівненщині через це ледве не згоріло ціле село. Людям, аби врятувати будинки, до яких підбирався вогонь, довелося викликати пожежників. Тепер жінці, яка спалювала сухостій у полі, доведеться сплатити штраф. А цьогоріч він збільшився до 1620 гривень. Можливо, це хоча б трохи стримає паліїв. Адже жодні вмовляння, попередження на них не діють. Коли бачиш обгорілу, чорну землю, обпечених чи мертвих зайчат, котрі не встигли втекти від полум’я, то хочеться кричати: «Люди, схаменіться, усі ж ми в одному човні! Якщо в ньому з’явиться пробоїна, загинемо». 

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.