У руках волинянки отруйний борщівник виграє мелодію дощу

Непримітна вивіска біля садиби у селі Звірів нинішнього Луцького району — «Музей лісових скульптур» — познайомила мене із Галиною Міндер, жінкою з романтичною натурою і неабияким талантом до різьбярства, столярства. Цими ремеслами вона заробляє на життя, але знаходить й вільний час для хобі. Виготовляє скульптури із коріння чи чудернацьки переплетених гілок дерев, прикраси із кісточок плодових, овочів, ляльки­мотанки, вишиває, збирає старовинні речі… Усе це можна побачити в музеї, який створила у власній оселі.

А нещодавно пані Галина освоїла виготовлення музичних етноінструментів із рослинного матеріалу, так званих дощовиць (дощівниць). Називають їх так через те, що звук музики нагадує шум дощу. Робить ці інструменти із борщівника Сосновського, майже двометрової трав’янистої отруйної рослини, яка останнім часом окупувала узбіччя доріг, сміттєзвалища, занедбані поля. Кажуть, що на Волинь вона потрапила завдяки аграріям. Завезли її як культуру, придатну для годівлі худоби. Зелену масу силосували. Потім від цієї затії відмовилися, але борщівнику наші землі, здається, припали до вподоби.

Щоб продемонструвати, як грає інструмент, пані Галина бере його до рук, перевертає під кутом донизу — ​і лине дивовижна музика.

Жінка розповідає, що зацікавилася «музичною флейтою» із цієї рослини давно. Сподобалася мелодія, яку видає рейнстік. Так її називають у Латинській Америці. Там шамани викликають нею дощ під час засухи, лікують і діагностують з її допомогою хворих. Популярна вона і серед музикантів. Її часто використовують етногурти, а також ті, хто грає джаз. Рейнстіки там виготовляють із бамбука, висушеного кактусу. Але в нас вони не ростуть. Дізналася, що карпатські мольфари, які користувалися дощівницями під час своїх магічних обрядів, викликали дощ, знайшли заміну екзотичним рослинам. Створювали «музичні флейти» зі стебел соняшника чи борщівника. Галині, як матеріал для виготовлення, більше сподобався останній. У свіжому вигляді він, звісно, небезпечний (особливо під час цвітіння, тоді доза отрути у рослині більша), викликає глибокі опіки шкіри, які довго не заживають. Але коли стебло висохне, можна не боятися, робити з ним що хочеш.

— Мене з дитинства тягнуло до всього, що росте із землі і води, — ​каже майстриня. — ​Бувало, йдемо в ліс по ягоди, дівчата збирають, а я знайду якусь цікаву гіллячку, шишку чи листочка і кладу в кошик та тягну додому. Роблю потім аплікації, різноманітні фігурки. Тож коли побачила в одного з майстрів «музичну флейту» із борщівника, почула її чарівний спів, закортіло і собі таку виготовити.

Стебла рослини Галина заготовляє восени, коли вони сухі. Насипає туди крупу, найчастіше пшоно або гречку, або ж пісок, дрібні камінці. Проколює стебло шилом по спіралі, в отвори вставляє зубочистки, щоб наповнювач спадав повільніше, стягує кінці нитками для міцності. Закриває стебло з обох боків, заклеює, щоб під час гри не вилітав наповнювач. Після цього приступає до оздоблення — ​розфарбовує натуральними барвниками, лакує або натирає воском, аби захистити від вологи.

Щоб продемонструвати, як грає інструмент, пані Галина бере його до рук, перевертає під кутом донизу — ​і лине дивовижна музика. Здається, чуєш як крапотить невеличкий літній дощик. Бере інший — ​і вже тече веселий струмочок з­під снігу. Виявляється, розкриває секрет майстриня: мелодія залежить від довжини «дощової палиці», наповнювача і кількості. Якщо його багато– швидко закінчиться. Чим він дрібніший, тим ніжніші звуки видає рейнстік. Пісок, скажімо, створює враження, що шумить морський прибій чи струмочок, накрапає літній дощик або ж шелестить під вітром листя на дереві. Гречка через свою форму звучить дзвінкіше, ніж рис. За словами майстрині, «дощовиця» має терапевтичний ефект, заспокійливо діє на людський організм. Під її мелодію швидко засинають дітки. Тож інструмент охоче купують мами і ті, котрим необхідна релаксація після робочого дня. 

Читати також: Розмальовка-писанка - це класно: відомий музикант із семимісячним сином закликає взяти в руки пензлі (Відео)