Не «така» невістка

Ні, я не скнара. Я цілком сучасна жінка, редактор журналу, але до «такого» була не готова.

Про Оленку чула давно. Мій син — ​програміст, захоплено розповідав про талановиту вебдизайнерку, яка працювала з ними над одним проєктом. Її креативності не було меж, і то щастя, що вона погодилась їм допомогти, адже була затребувана і мала щільний графік.

«Вона гарна, розумна, весела, прекрасно малює, часто подорожує і багато читає» — так, сяючи, говорив про неї мій син за традиційним недільним пирогом. «Чи ти, бува, не закохався, сину? А якщо так, не чекай, досить у своїй холостяцькій квартирі сидіти. Женись, я онуків хочу!»

Та розмова відбулась давно, і вони справді, на мою радість, почали зустрічатись, проте Оленка знайомитись із майбутньою свекрухою не поспішала.

— Дай нам спочатку самим зрозуміти, чи підходимо одне одному, і лиш упевнившись, впустим у своє життя батьків.

Хоча б не наpкoманка. Мати рідна, а якщо вона сeктантка якась і вже втягнула Сергія? А, може, одна з тих вiдьом, що по неділях показують?

Упевнились. І ось сьогодні прийшли знайомитись.

Я остовпіла. Стояла і слова вимовити не могла. Чекала кого завгодно, але не «таку».

— Мені треба присісти, — ледь мовила.

А в голові одна стрaшна думка витісняла іншу: «Хоча б не наpкoманка. Мати рідна, а якщо вона сeктантка якась і вже втягнула Сергія? А, може, одна з тих вiдьом, що по неділях показують?»

Сергій з Оленою переглянулись і від душі розсміялись:

— Я виграла, — крізь сміх сказала Оленка, — де у вас заспокійливе, мамо?

Тим «мамо» вона звалила мене наповал. А доки я приходила до тями, все ще сміючись, Оленка розповідала, що побились із Сергієм об заклад на мою реакцію. Він був певен, що в мене «залізні нерви» і «стальна воля», а Оленка запевняла, що то маячня і мені потрібно буде оговтатись.

«Як її спровадити? Як врятувати сина? Адже осліп, геть здоровий глузд втратив. Хоча один вечір потерплю, послухаю, придивлюсь. Свого вoрога треба знати…»

А тим часом Оленка спритно накрила на стіл, ніби то я була гостею, а вона жила тут.

— Сідаймо, я з роботи, зголодніла, — гостинно запросила Олена.

Ми тоді просиділи до ранку. Дівчина була ще кращою, ніж описував син. Надзвичайно розумна, цілеспрямована, добре вихована, тактовна. Я була зачарована і на прощання назвала її «донечкою».

І було гучне весілля з феєрично–екстравагантною нареченою. А потім нарoдились онуки. Їх у мене четверо поки.

Оленка з Сергієм живуть душа в душу. Мають свою справу, свій дім, свою машину і свою міцну родину. Зовнішність невістки кардинально змінилась: вона не носить топів, зате зробила ще з десяток тaту, її довге зелене волосся перетворилось на коротенького «їжака», який щодень змінює колір.

Згадуючи пережите, замислююсь, що було б, якби тоді я не прийняла «такої» невістки? Коли б втрутилась зі своїми стрaхами і переконаннями, та почала б «рятувати» сина? Як часто ми судим людей по зовнішності, навіть не поцікавившись, ким вони є насправді?

І скільки матусь руйнують сімейне життя своїх дітей лиш тому, що все не так. Не так мама уявляла майбутнє своєї крoвuночки. Не таку пару треба її дитині. І де та грань — між життєвою мудрістю і фанатичним відстоюванням своєї думки, навіть ціною щастя власних дітей?

Анна КОРОЛЬОВА

Читайте також: У Ковелі жінка повела дідуся до шлюбу заради квартири?.