Дует із В'ячеславом Судимою волинські глядачі давно назвали "Душею Волині".
Чому заслужена артистка України Алла Опейда прилюдно вклонилася своїй мамі (Фото, відео)
Знана волинянка у Вербну неділю чарувала своїм співом усіх, хто завітав до Палацу культури Луцька на її мистецький проєкт «Коріння мого роду»
«Всі дороги в житті ведуть до найріднішого порога»
Аллі Опейді дарували квіти й освячену вербову лозу, а вона з незмінною усмішкою то підколихувала рядками про вишиту сорочку для сина, то нагадувала, що в долі своя весна й… своя вечірня година. Її голос бентежив та вів за собою дорогами радості, хвилювань і любові…
У нашому краї Аллу Олександрівну знають не просто як співачку, а і як людину, яка плекає саме волинську пісню та віддано навчає музики юне покоління. У розмові напередодні концерту заслужена артистка України поділилася міркуваннями, чому назвала свій проєкт саме так:
— Коріння мого роду не лише в моїх пращурах, у звичаях і традиціях, воно — у її величності пісні. Чому? У мене дуже співоча родина по обидва боки, але найбільше по маминій лінії: усі мамині 12 братів і сестер із роду Книшів співали. (Правда, вже, на жаль, їх лишилося мало…). І, напевно, змалку, коли мене брали в село Крижівку тодішнього Рожищенського району до бабусі, коли я бачила ті хрестини, весілля й іменини, де постійно звучала пісня й то не одним голосом, а декількома — усе почалося, постійно я слухала цей мелос. І мама моя співає…
Алла Опейда на початку виступу пропонує присутнім згадати своїх батьків, а тоді заводить «Мами пісню колискову». Ірина Афіногенівна, до якої зверталася співом донька-артистка, сиділа серед глядачів й усміхалася… Певно, кожен із присутніх відчув щем моменту, коли Алла Олександрівна на сцені низько вклонилася своїй неньці й понесла їй у глядацький зал квіти. Пані Ірина вже після доччиного виступу розповідала, що живуть вони з піснею:
Божого благословення їй на довгі роки!..., – зичила мама доньці.
— Вона дуже добра у мене, все помагає! Звичайно, що ми, як разом сходимося, то все собі співаємо. Особливо любимо «В полотні засвіт-раненько мати вишивала. Вишивала зозуленьку, долю зорювала…»
Ірина Афіногенівна наспівує, а я пригадую, як напередодні її, без сумніву, знаменита донька якось дуже буденно поділилася: «Мені дісталася у спадок пісня». Що не кажіть, розпорядитися таким багатством набагато складніше, аніж маєтками й мільйонами гривень… Це про відданість, жертовність і про те, що вимагає праці з любов’ю. Про це відгукувався й В’ячеслав Судима, без якого концертний проєкт Алли Олександрівни складно уявити (бо ж обоє з «Душі Волині»):
— Як вона береже пісню волинського краю! А як уміє донести до кожного слухача! Мало є таких артистів, повірте! Не тільки на Волині, а й в Україні. Сьогодні, бачте, цифра, клеють, вирізають — з неспіваючого можна зробити все. А коли концерт вживу, то планка дуже відчувається!
— Як вона береже пісню волинського краю! А як уміє донести до кожного слухача! Мало є таких артистів, повірте!
«Які б підніжки не ставила доля – не треба журитися»
Культурно-мистецький проєкт «Коріння мого роду» вирізнявся особливою структурою: виступи співачки наживо, у дуеті з паном В’ячеславом чи з танцюристами ансамблю «Антарес» (керівниця — Вікторія Лех) чергувалися з відео, на якому Алла Опейда виконує волинські народні пісні поблизу старенької хати чи у гайочку. А ще в програмі з 17 творів була четвірка особливих: пісні на слова Лесі Українки. До трьох із них («Місяць яснесенький», «Вечірня година» та «Реве, гуде негодонька») музику написала сама Алла Олександрівна. А мелодію до «Вишеньок-черешеньок» створила разом із Анатолієм Павлюком. Кожна з пісень звучала рідно, а «Вишеньки» завдяки учасницям колективу «Зернятко» — ще й дуже завзято та енергійно. Авторка музики ділиться, що дуже хотіла, аби Леся «лунала» сучасно, і їй це вдалося. Собі ж вона обрала «Реве, гуде негодонька», рядки з якої дуже вподобала за життєлюбство:
— Грім, небо розривається, хмари — все перевертається в природі й у житті, як було в Лесі. Та вона трималася, стверджувала: «Але я нічим не журюся». Така позиція мені теж підходить: буває різне, але йти вперед варто, хай там що! І це спрацьовує!
Коли слухала ці її думки, згадався й альбом повстанських пісень «Душі Волині», і як палко два роки тому вона відстоювала право на життя Луцького районного будинку культури, і як на очах розцвіла, коли під час бесіди зайшлося про студійців із гурту «Зернятко»… А ще ж нині керує культурно-мистецьким центром «Красне» Палацу культури міста Луцька… Й, очевидно, кожна життєва роль їй вдається, бо на концерті й після нього волиняни, більш і менш знані, старші і молодюсінькі, колеги й однодумці, усе дарували й дарували квіти й добрі слова.
Читайте також у нас: Внук автора гімну Волині показав унікальні фото свого діда (Відео).
— Вона дійсно вкорінена у Волинь, зачарована нею. Це як друга Матвієнко, як Цісик… Вона переспівала всіх наших авторів: ніхто так не оспівував Богачука, Струцюка, Гея. Вона — і вчитель, і митець. Я надіюся, що ми ще будемо довго-довго її слухати на наших сценах! — ділився захопленням від концертного свята народний артист України Василь Чепелюк. А згодом додав: — Якби був живий Борис Клімчук, то він точно був би в цьому залі й цілував би руки Аллі Опейді.
Не одному Василеві Адамовичу впало в око, що на такій, без сумніву, вагомій події зі світу культури не було представників ані від облдержадміністрації, ані від облради. (Про перших осіб уже нема й мови). Багато втратили!
Присутні на святі мали нагоду переглянути й відео: Алла Опейда співає поблизу старенької хати, у гайочку у супроводі ...пташок. Режисерка кліпів Мирослава Чайка. Звукорежисер Павло Завада.
