На руїнах збереглися написи, виготовлені іваничівським рухівцем Євгеном Хватовим-Петровим.
«Церкву оточили солдати і підірвали». Що ховають стіни зруйнованого волинського храму (Фото)
Колишній атовець Петро Нагайовський досліджує зруйнований храм біля села Старосілля колишнього Іваничівського, а нині Володимир-Волинського району
— Я ходив у ці місця на полювання з друзями. Якось забрів до цієї церкви і захотілося дізнатися про неї більше, — колишній атовець накульгує і тому опирається на бартку, яку йому подарували друзі з Івано–Франківщини. Його поранили на Майдані, а на російсько–українській війні у 2015–2016 роках командир спецроти «Нічні тіні» отримав дві контузії.
Старий храм, точніше залишки будівлі, розташований далеко за селом. Добиратися далекувато, тож, може, саме це і врятувало його від всюдисущих мисливців за металом.
— Церква обслуговувала два села: Ляхів (так колись називали Старосілля) і Щенятин. Я вважаю, що її збудували наприкінці XV — на початку XVI століття. Можна орієнтуватися на Зимненський монастир (у середині XV століття князь Федір Чорторийський збудував на місці печерної та дерев’яної обителі в Зимному мурований монастир–фортецю. — Ред.). Тамтешні стіни викладені з такої самої цегли, як і тут, — аргументує свою думку Петро Нагайовський з Іваничів. — Найраніша писемна згадка про цей храм, яку я знайшов в Державному архіві Волинської області, — за 1799 рік. Священник звітувався про кількість парафіян та дворів. Церкву знищили у 1981–му згідно з рішенням районної ради. У деяких довколишніх храмах усе поламали та повикидали, але будівлі залишилися цілими. А цю підірвали.
Мій співрозмовник твердо переконаний, що так зробили саме тому, що церква Воскресіння Божого була збудована в українському стилі. Довколишні ж — зведені за часів царизму. Мовляв, тому їх менше понівечили.
Нині від храму залишилися лише дві стіни. Територія навколо них рясно заросла кущами. Поруч збереглося кілька надмогильних хрестів. Один із них похилився, зламане рамено висить на арматурі донизу. «Трагічно упокоївся протоієрей Феофелакт Балицький. Народився 8 березня 1879 року, помер 15 жовтня 1943 року. Вдячна громада сіл Ляхова й Великого Шанотина до служби Божої», — читаємо на ньому. Збереглася навіть світлина священника, хоча вона й попсована від вологи. Поруч похований Володимир Тарасович Шевчук на псевдо Пешта (роки життя — 1926—1943). Здивувала абревіатура «ЗУБ» на хресті.
« На іншій стіні теж хрест та напис: «Перехожий перехрестись, 25 грудня 1981 року комбандитська зграя зірвала храм Божий». Хтось зафіксував точну дату руйнування святині. »
Обертаємося до руїн і бачимо на стіні хрест, на верхньому рамені якого невеликий тризуб, та напис півколом з алюмієвої бляхи.
— Он, початок лежить, — показує на землю пан Петро, поки я розбираю, що ж написано. Біля стіни біліє напівприсипана металева смуга.
«Комуни руїни Ляхово–В. Щенютинської святині збереже уряд соборної України», — читаємо усе разом.
Хрест на могилі священника.
Світлина розмита, але ще збереглася.
Могила повстанця на псевдо Пешта.
Юхим Литвинюк загинув у 1941 році. Абревіатуру "ЗУР" можна розшифрувати як "За Україну розстріляний".
Хрест споруджений прихожанами Ляхова та Щенютина в пам’ять позбавлення від пошесті.
Стіни церкви були стягнуті смугами заліза.
Уламок напису знайдений біля стіни храму.
Придорожній хрест.
На іншій стіні теж хрест та напис: «Перехожий перехрестись, 25 грудня 1981 року комбандитська зграя зірвала храм Божий». Хтось зафіксував точну дату руйнування святині.
— Недалеко фільварок був. Згорів після війни. А коли церкву підривали, то бухнуло, аж в хаті вікна забриніли, — пригадує Антоніна Устимівна Лаць, 1941 року народження, яка живе на околиці Старосілля і зовсім недалеко від руїн. — А хто її підривав, хто там був… Десь після обіду то трапилося, вечерком. Ото тільки усього й знаю. А хрести поставив Євген Хватов–Петров з Іваничів. І ті написи зробив, то все він. Весь час ходив до тої церкви.
Читайте також у нас: Історичну пам’ятку взяли на особливий контроль
Після такої розповіді і мій гід згадав про дивакуватого чоловіка.
— На початку 1990–х я працював заступником голови колгоспу і він часто звертався до нас: то зварювальника треба, то трубу азбестову, то метал, то цемент. Приїде велосипедом і везе мішок цементу додому, — пригадує пан Петро. — Хватов часто приходив і говорив на одну і ту ж тему. Розказував вірші. Я просив переписати, але він не запрошував до себе.
Євген Хватов–Петров (нині вже покійний) був небайдужим чоловіком. Він із власної ініціативи відновлював пам’ятники на могилах загиблих. Часто позначав хрести абревіатурами ЗУЗ («За Україну загинув») або ЗУБ («За Україну боровся»). Тож, можна припустити, що абревіатура ЗУР на могилі Юхима Литвинюка розшифровується як «За Україну розстріляний». Власне, стиль виготовлення хрестів та написів дуже схожий: майстер використовував алюміній, а написи робив насічкою.
— Хочу зібрати людей, вивезти звідси сміття, вирубати кущі, залишити тільки великі дерева, — ділиться планами Петро Нагайовський. — Це наша історія, а її треба пам’ятати.
