«Я просив пересадити свої легені дружині, щоб вона жила…»

«Своєю красою, добротою, ніжністю, турботою вона підкорила моє серце. Ми покохали одне одного і поєднали свої долі, — ​розповів Дмитро Боцюра в інтерв’ю виданню «33 Канал». — ​У мене це другий шлюб, у Тані — ​перший. Народили двох синів — ​Максима та Юру. Знаєте, не було жодного дня, коли б я не казав, що кохаю свою дружину, ці двадцять літ були наче медовий місяць для кожного з нас. А 5 років тому повінчались, церемонія була дуже зворушливою, попереду стояли наші дітки… Ми жили у повній гармонії, щасті, отримували насолоду від життя. Але жорстока та підступна хвороба все зламала, все знищила…

Від початку епідемії коронавірусу ми обоє з дружиною були на передовій, хоч і наше відділення не було ковідним. Та розуміли, що часто сюди потрапляють необстежені жінки. Деякі пацієнтки, попри негативні тести, були носіями. Від початку пандемії ми прийняли 1500 пологів, і кожна жінка пройшла через Танині руки, тому що, відповідно до своїх обов’язків, вона набирала кров, вводила ліки. Ми береглись, старались усіма силами мінімізувати контакти, дотримуватись правил безпеки. Навіть коли були певні труднощі, за свої кошти купували собі захисні маски, рукавиці, миючі засоби. Адже розуміли, що хвороба підступна, ми боялись її, та, на жаль, вона не обминула нас. До лікарні ми звернулись відразу, але недуга протікала блискавично. Фактично на третій день мені сказали, що Таня помре. І з цим потрібно було жити ще тиждень…

Нерідко ми за свої кошти купували собі захисні маски, рукавиці, миючі засоби. Адже розуміли, що хвороба підступна.

Це так боляче і страшно. Я як лікар розумів, що шансів мало, бо мова йшла про стовідсоткове ураження легень. Мені показували знімки, на яких не було вже живої тканини. Тетяна весь час була у масці під високим потоком кисню, вона могла лише писати. За кілька днів до своєї смерті Танюша написала: «Діма, ти мене втрачаєш. Роби все можливе та надможливе».

І я робив: шукав, кричав, плакав, підключав усіх, кого міг. Із медикаментами допомагали лікарня, держава, друзі, меценати. Ми спробували все, щоб потім не картати себе, що чогось не встигли чи не змогли. Ми молились щодня за Таню, із дітками ставали на колінця і просили Господа про диво. За час хвороби я бачив Таню лише через віконце. Бачив, як їй важко, як вона бореться, — ​серце кров’ю обливалось… Лікарі давали лише 1% на життя, але попереджали, що тоді кохана буде інвалідом і повсякчас на дихальному апараті. Ладен був купити цей апарат і бути постійно поряд, аби тільки вона жила… Я за той процент би все віддав… Тож просив пересадити свої легені дружині, щоби врятувати. Хотів везти її до Німеччини, готовий був на все… А день, коли я дізнався, що моєї Танюші більше нема, — ​найчорніший… Синочки Максим та Юрій після смерті дружини подорослішали за хвилини. У такому віці залишГерої нашого часу итись без мами — ​це неймовірно важко, це неймовірний біль. З хлопчиками працюють нині дитячі психологи. Я намагаюсь дати їм те дитинство, але вже без мами воно не таке, яким би мало бути», — ​розповів Дмитро Боцюра «33-му Каналу».

Читайте також у нас: Маленька дівчинка відрізала коси, щоб допомогти онкохворому хлопчику (Фото, відео)​.

Після трагедії лікар не зміг далі працювати у рідних колись стінах, де допоміг з’явитися на світ більш ніж 2 тисячам малюків, і пішов з обласної лікарні — ​тепер він буде акушером-гінекологом у приватному пологовому будинку «Інномед».

Вікторія МИКИТЮК, 
33kanal.com.