Лиш на одне він не зважився – розлучитися зі своєю Ніночкою.
Душею з Ніною, тілом – із Галиною. Різдвяна історія, яку треба читати будь-якої пори року
… Галина все поглядала у вікно. Стіл давно накритий, а його і досі немає. Святвечір. Вже й зоря зійшла. Кілька разів підходив син, заспокоював, просив, аби мама хоч цього року не плакала, але вона не могла. Чому? Чому він щороку повторює одне і те ж? За двадцять літ, прожитих із ним, повинна ніби й звикнути вже, але ж ні. Щоразу болить оце одвічне «Чому?»
Він повернувся о дев’ятій. Змерз, але був щасливий. Розцілував сина і невістку, ніжно пригорнув дружину.
Ніби і не сталось нічого. Помолившись, сіли до столу. Запашну кутю, їсть з апетитом – здається, що й голодний, та всі ж знають, що ні, але кожен воліє мовчати. Навіть Галина, ковтаючи образу, усміхається.
Так завше зі Степаном. З першого дня вона для нього на другому місці. Кожнісіньке свято він спочатку із тією, іншою, а вже потім повертається до своєї Галини. Хоч як боролась вона з тим, хоч як просила-молила – все залишається незмінним уже двадцять років поспіль.
А Степан ледь ранку дочекався. Сьогодні ж Різдво! У нього вже все готово. Тихцем узяв свого заплічника і висковзнув з квартири. Знає, що Галина знову плакатиме, а син проситиме не ображати маму, але ось це – святе для нього. Він скільки житиме – не зрадить.
З самого першого дня вона для нього на другому місці. Кожнісіньке свято він спочатку із тією, іншою, а вже потім повертається до своєї Галини.
Їхав на таксі через усе ще сонне місто. Перекладав нишком у велику хустку калача, цукерки і фрукти. Вони завше так робили з нею, ось і зараз.
Нарешті доїхав. Тут не по-святковому тихо. Пройшов тихцем, аби нікого і нічого не потривожити. Ось і його Ніночка зустрічає. Усміхається привітно і трошки сумно.
– З Різдвом, кохана! – прошепотів обіймаючи. – А я тобі приніс святкового калача і вечерю.
Вона візьме, навіть не подякувавши. Постоїть трошки, похитуючись зі сторони в сторону, і знову піде до вікна, вже й забувши, що щось у руках тримає. Жіночка-доглядальниця усміхнеться, скаже, що у них все гаразд, і розповість, як пройшла ніч. Степан ще трохи посидить, поговорить із порожнечею, дивлячись на так само усміхнену дружину, і почне нехотя збиратись до іншого свого дому.
Читайте також у нас: Маленька дівчинка відрізала коси, щоб допомогти онкохворому хлопчику (Фото, відео).
Він кохає її над своє життя. Навіть тоді, коли спеціалісти сказали, що надії на її одужання немає, він усе ще вірив. Ніяк у голові не вкладалось, що зовні все така ж гарна і здорова жінка може перетворитись на отаку безмовну істоту.
Був відчай. Заливався так, що світу білого не бачив. Саме тоді у тумані й напівсвідомості і з’явилась у його житті Галина. Вона понесла після першої ж ночі. Степан ніколи б не облишив свою кохану Ніну, але його батьки і батьки Галини наполягли. Лиш на одне він не зважився – розлучитися зі своєю Ніночкою.
Уже двадцять років так і живе: душею з Ніною, тілом – із Галиною. Виріс і одружився син. Сивина вкрила скроні, а він усе їздить і їздить до дружини. Прокидаючись щоранку, мріє, аби поруч була кохана, але ні – тільки Галя.
Анна КОРОЛЬОВА.
