Господиня квіткової крамнички

Вона була господинею маленької квіткової крамнички і мала постійних клієнтів. Її не дратувало, коли люди довго вибирали букети. А їм подобалось, як вона складає композиції, розповідає, що означає та чи інша квіточка. І її неодмінне побажання: «Хай ваш сьогоднішній день буде щасливий».

— Доброго дня, Онисіє…

…Її назвали Онисією. Рідкісне старовинне ім’я мало подарувати щасливу долю його власниці. Так вважала сестра її батька — ​тітка Марина — ​екстравагантна особа, яка усім представлялася як Марго. Вона захоплювалася давньогрецькою культурою. Тому й припало до душі ім’я, яким нарекла племінницю…

…Крамничка стояла на людній вулиці. Крім квітів, тут продавали стату»етки, листівки. Онисії було цікаво «читати» настрій та характер покупців. І вона знала, що кому запропонувати.

До магазину буквально увірвався молодий чоловік.

— Мені будь-які квіти! Я дуже поспішаю. Можна ось ті білі троянди.

— Для кого купуєте букет?

— Для бабусі. В неї день народження.

— Тоді білі квіти не те, що вам потрібно. Вони гарні, але… сумні для літньої людини. Візьміть щось яскраве. Щоб від квітів віяло теплом. А ще можете купити ось цього маленького ангелика. Бабусі люблять такі милі речі…

Онисія склала букет, що усміхався теплими барвами. Упакувала маленьке ангеля. І мовила:

— Хай день вашої бабусі буде щасливий!

…Коли не було покупців, продавчиня спостерігала за перехожими. За день стільки різного люду проходить повз її крамничку… Ось дівчатко зупинилося біля вітрини. Тут стільки всього цікавого! Онисія махнула дівчинці рукою, мала усміхнулася.

Глянула на годинник. До вечора ще далеко. Вдома її чекає Сонечка, донечка-квіточка. У неї травмована ніжка. І якщо цьому найближчим часом не зарадити, то Соня все життя накульгуватиме. А де Онисії взяти грошей на операцію?

У колишнього чоловіка не попросить. У них домовленість: Роман залишив їй маленьку крамничку, платить аліменти — ​і все. Хоча це його провина, що Соня травмувалася. Не догледів. Повертався з донькою додому. Якраз нагодилася коханка на своїй автівці. Зупинилася, аби ощасливити звісткою, що в них буде хлопчик. Роман, який марив сином, забув про все на світі. Соня вибігла на дорогу, і її зачепив якийсь зірвиголова на мотоциклі. Поки Роман отямився, кривдника й слід прохолов. Власне, тоді Онисія й дізналася, що в чоловіка є інша жінка. І він вирішив піти до неї…

Соню лікували. Але ще потрібна недешева операція. Роман сказав, що більше грошей немає. У нього сім’я. Кредит узяв на розширення бізнесу…

Онисія заощаджувала, сама торгувала, але… А донечка запитувала, коли їй «поремонтують» ніжку.

…Чолов’яга був високим, міцним і вкрай неповоротким. Онисія хвилювалася, аби не перекинув чогось. Мовчки приглядався до квітів. Вона вловила вишуканий аромат його дорогих парфумів. Подумала: замість джинсів і светра йому пасував би діловий костюм. Хоча цей стиль одягу зм’якшував його суворі риси обличчя і тяжкуватий погляд. Коли зупинився біля вази з ірисами, в його очах майнула ніжність упереміш зі смутком.

— Я хотів би букет ірисів. Дванадцять. Різних кольорів.

Він глянув на її бейджик.

— Ім’я у вас цікаве. Онисія…

— Старовинне. Грецьке.

— А ви знаєте, що назва «ірис» теж має грецьке походження, означає веселка?

— Знаю, — ​відповіла здивовано.

— Звісно, ви ж флористка…

— Та ні. Просто продаю квіти.

Хотів ще щось запитати, але до крамнички зайшли покупці. Обережно поклав букет в автівку і рушив у бік цвинтаря.

…Мирослав не знав, з кохання чи з жалю носить на могилу колишньої дружини її улюблені квіти. Неля зрадила його з найкращим товаришем.

…Мирослав не знав, з кохання чи з жалю носить на могилу колишньої дружини її улюблені квіти. Неля зрадила його з найкращим товаришем. Олексій відібрав у нього кохану й бізнес. А Мирослав навіть не уявляв, як заздрив йому друг. І не міг подумати, яким підступним він може бути.

Однак Олексій сам не міг дати лад нічому. Більше не було Мирославової мудрої голови і міцної спини. Усе почало валитися, мов картковий будиночок. Заліз у борги. А в Нелі почалися депресії, нервові зриви. Врешті це призвело до трагедії. Наковталася таблеток. Не врятували… Нелині батьки звинуватили в усьому Олексія. А в Мирослава знову успішна власна справа. Було тяжко, та зумів стати на ноги. Але немає друзів. І коханої. І нема довіри до людей.

…Він знову приїхав по квіти. Нині пам’ятна дата. У цей день колись познайомився з Нелею. Раніше це було свято, тепер — ​болючий спогад.

Онисія впізнала неповороткого покупця. Він знову замовив дванадцять ірисів.

— У вас товару поменшало, — ​зауважив.

— Скоро крамнички взагалі не буде. Ні моєї, ні сусідніх. Торговий центр збудують. Родич одного з місцевих політиків місце до рук прибрав…

Він бачив, як засмутилася Онисія. Хотів сказати щось втішне. Не зміг, наче забув усі слова. Хоча перейнявся беззахисністю цієї жінки.

…Падав дощ. Швидко сутеніло. Мирослав повертався з ділової зустрічі. Зумисне поїхав вулицею, де розташована крамничка. Онисія стояла біля вікна. Дивилась у темінь заплаканого неба. Покупців не було. Зупинив автівку. Зайшов.

— На жаль, ірисів немає, — ​мовила. — ​Вибачте, мені час збиратися.

— Може, це звучатиме банально, але… Можна вас підвезти додому? Дощ ллє як з відра.

— Зовсім не банально. Мене донька чекає, тож буду вдячна.

Через зливу машини повзли поволі, наче гігантська гусінь.

— Онисіє, розкажіть про себе, бо мовчанка робить дорогу ще довшою…

А що, власне, розповідати? Закінчила педагогічний виш, вийшла заміж, народила дитину, чоловік невдовзі знайшов інше кохання, розлучилися. Не полишає надії зробити доньці операцію. Якщо мама погодиться глядіти внучку, вирушить за кордон заробляти гроші.

— Треба встигнути, поки Соня до школи не пішла. Аби діти на кпини не брали, кульгавою не називали…

Сон Мирослава не брав. Вмикав і вимикав телевізор. Постояв на балконі. З голови не виходила Онисія. Ні на що й ні на кого не нарікає. Долає життєві негаразди з гідністю. Тільки смутку в голосі багато. От його секретарка постійно на все скаржиться, хоча живе в достатку і не знає, що таке проблеми.

У Мирослава зародилося почуття до Онисії. Тільки розум впирався…

А наступного дня у вікні квіткової крамнички побачив дівчатко з білявими кучерями. Схоже на ангелика. Підійшов ближче. Ангеля до нього усміхнулося. І він усміхнувся. І душа усміхнулася…

…Онисія із Сонею поверталися із закордонної клініки. Ніжку «поремонтували». Соня ходитиме, бігатиме, стрибатиме…

В аеропорту їх зустрічав Мирослав. Мав сказати, що скучав за ними, що Онисія буде господинею нової симпатичної квіткової крамнички, що…

— Татко! — ​вигукнула Соня, побачивши його.

— Онисіє, вона мене назвала татом! Ти чула це?!

Мирослав згріб в обійми тендітну дружину і кружляв її, наче хлопчисько. А Соня поривалася розповісти про свою першу мандрівку…

Ольга ЧОРНА