Щоденник заслуженого журналіста України: я стверджую: «Олега Скрипку вкусила таки MARUV» (Відео)

…спогадом 60-літньої давності, коли ми всією школою дивилися на небо

Скільки років минуло (вже й діти, онуки виросли), а 12 квітня 1961–го пригадується, ніби це вчора було. На якомусь уроці вчителька повідомила нам, семикласникам, що в космос полетів Юрій Гагарін. Чи розуміли (уявляли) ми, тринадцятирічні, суть і велич події? Певно, не дуже. Зараз навіть посміятися можна з того, як, дочекавшись дзвінка на перерву, висипали гуртом на шкільне подвір’я і спостерігали за небом. Бо ж що, крім сонця чи хмаринок, могли вгледіти? Оскільки на той час в моїй рідній Переспі на Рожищенщині про телевізори ще й не мріяли, то побачили ми першого космонавта на знімках у газетах. А ще в кінохроніці — перед художніми фільмами в сільському клубі крутили, як ми казали, журнали. З екрана і нам усміхався Юрій Гагарін.

Це вже студенткою–старшокурсницею я побувала в Калузі, де якийсь час після авіаційного вузу працював мій чоловік. З ним і пішли ми в музей Едуарда Ціолковського (1857 –1935) — радянського вченого–теоретика польського походження (його предки — вихідці з Волині, далекі родичі гетьмана Северина Наливайка, чим учений пишався), роботи якого, образно кажучи, прокладали шлях у космос. Там і побачила чи то оригінали, чи копії спускних апаратів, на яких космонавти, зокрема й перший, приземлялися. Це було вже після трагічної загибелі Гагаріна. А у зовсім поважному віці пощастило потрапити в Національний музей космонавтики імені Сергія Корольова в Житомирі. Саме українець Корольов — той учений у галузі ракетобудування та космонавтики, який відправляв першу людину в політ навколо нашої планети. Слухала гіда, роздивлялася незвичайні експонати і ловила себе на думці, що мною опанував дивний настрій: на зразок того, який був у тринадцятилітньої дівчинки, коли вона почула про політ першого космонавта Юрія Гагаріна.

Це сьогодні в інтернеті можна натрапити на розвінчання «міфів» з приводу того, що Гагарін не був першим космонавтом. Наприклад, угорський письменник Іштван Немере доводить, що він не облетів планету. І нібито корабель «Восток» стартував у космос на декілька днів раніше, й на його борту знаходився льотчик–випробувач Володимир Ільюшин. За версією письменника, після приземлення Ільюшин мав настільки поганий вигляд, що його не можна було показувати світові. Тому то на роль космонавта №1 терміново підібрали симпатичного юнака Юрія Гагаріна із щирою усмішкою та бездоганними анкетними даними. І це ще не все: щоб таємниця випадково згодом не розкрилася, йому нібито й влаштували катастрофу під час тренувального польоту під керівництвом пілота–інструктора Володимира Серьогіна.

Нагадаємо, що таке самотність, знає... останній президент СРСР.

Уже давно нема Радянського Союзу, від якого, до речі, західні експерти так і не добилися детального опису ракетоносія та корабля з Гагаріним — через це, виявляється, ще в 1961 році була підозра, що сфальсифікований і сам політ. Але є сотні, тисячі Юріїв, названих їхніми батьками на честь першого космонавта, які вже, як мовиться, нажали копу літ. І є спогади з юності у покоління романтиків, для яких День космонавтики — це частина їхнього життя.

…англомовною версією пісні «Два кольори»

Не скажу, що є затятою фанаткою гурту «Воплі Відоплясова» і його лідера — відомого українського вокаліста й музиканта Олега Скрипки. Але англомовний кліп на пісню «Два кольори» (TWO Colors) подивилася, як, певно, й багато хто, не раз. Ще б пак — мимоволі зацікавишся твором, після опублікування якого на ютуб–каналі гурту розгорілася неабияка суперечка! Хтось відгукувався схвально, комусь геть не сподобалося, що в кадрі — напівголі дівчата, які зовсім не в’яжуться з образом матері і символом нашого народу — вишиваним рушником.

Когось вразила своєрідна інтерпретація мелодії, автор якої Олександр Білаш. А були й такі, хто критично оцінив англійську мову Олега Скрипки, дорікнувши, що вона у нього — полтавсько–англійська. До речі, сам співак в одному з інтерв’ю сказав, що йому в коментарях найбільше запам’яталася фраза: «Скрипку вкусила MARUV — йдеться про співачку, відому епатажними образами в кліпах і яка, незважаючи на російсько–українську війну, продовжує виступати в Росії. А ось, за словами співака, перед родиною композитора, якому в березні цього року виповнилося 90, зокрема дочкою Олесею, він вибачився і запевнив, що «ситуація щодо авторства буде врегульована законним чином».

Хтось відгукувався схвально, комусь геть не сподобалося, що в кадрі — напівголі дівчата, які зовсім не в’яжуться з образом матері і символом нашого народу — вишиваним рушником.

Стосовно напівголих дівчат у кліпі, то мені мимоволі пригадався телесеріал про бурхливе життя Мішки Япончика, який показували декілька років тому. Там якраз чимало фривольних сцен, але ж то була післяреволюційна Одеса 1917—1919 років, і такі сценки, як мовиться, в тему. І все ж не про це хочеться сказати і не про порушення авторських прав, які «буде врегульовано законним чином». Мене особливо зачепило, що ті, хто став на захист кліпу (втім, як і його автори), вважають, що в англомовному виконанні, та ще й із таким осучасненням, пісня «Два кольори» набуде ще більшого поширення, оскільки завдяки цьому «цінності, які закладені і виражені в ній, може зрозуміти будь–який житель нашої планети». На підтвердження згадується «Щедрик» Миколи Леонтовича, якому понад сто років, — пісня, яка звучить різними мовами і в різному аранжуванні, знаменита в усьому світі. А я у тому ж ютубі шукаю «Два кольори» у виконанні Квітки Цісик, яка в 1989 році випустила за океаном однойменний альбом, і насолоджуюся піснею, котра звучить мовою автора тексту Дмитра Павличка. Не випадково співачку з українським корінням називають пісенною душею України. Своєю творчістю вона символічно об’єднала українців, яких доля розкидала по всьому світу.

…нововведенням від державного комунального підприємства «Луцьктепло»

Здавалося б, коли опалювальний сезон закінчився, то говорити про послугу з надання тепла недоречно. Але ж ми вже знаємо, що «Луцьктепло» запрацювало по–новому: тепер лучани платитимуть за тепло цілий рік. Із лютого підприємство, згідно з рішенням виконкому Луцької міськради, «почало застосовувати двоставкові тарифи на послугу з постачання теплової енергії». У наших платіжках з’явилося два показники — постійний (сума, яку доведеться викладати впродовж року) і змінний.

Читайте також: Підтримайте програму майбутнього українського князівства.

Ще торік на сайті «Луцьктепло» доводилося читати, що підприємство влітку не має грошей на зарплату своїм працівникам, а також на ремонтні роботи в підготовці мережі до наступного сезону. Одне слово, людей заздалегідь готували до нововведення. Правда, подавалося це так, ніби плата за тепло буде частково розділена. Та коли дво­ставковий тариф був запроваджений, то залишалося подивуватися, де ж ті добрі наміри, де те обіцяне благо, про яке й сьогодні повідомляє підприємство. А саме: «Такий підхід є вигідним для обох сторін — отримувача і надавача послуг, оскільки для першого це зменшує навантаження на сімейний бюджет в опалювальний період року, для другого підсилює фінансові позиції впродовж міжсезоння…» Тільки ж полегшення для сімейного бюджету ніхто не відчув: за спожите тепло і в лютому, і в березні мешканці, зокрема, нашого будинку сповна заплатили згідно з показниками лічильника. А до цього просто додався ще й постійний показник на цілий рік.

Тож, як не крути, у підсумку вартість тепла зросла. І йдеться не про якісь додаткові 6–7 гривень, які ми тепер бачимо у платіжках за якусь трубу чи обслуговування лічильника, а про не одну сотню гривень (сума, як я зрозуміла, залежить від площі квартири). Думаю, чесніше було б сказати, що через зношеність мережі і тепловтрати, на що не один рік нарікає «Луцьктепло», ціну для нас, «отримувачів», довелося ось таким чином підняти. Все одно ж заплатимо — куди подінемося. До речі, як пригадує старше покоління, колись так і було, що за тепло ми розраховувалися і в міжсезоння. Але тоді комірне становило незначний відсоток від сімейного бюджету, тож ми й не дуже вникали в те, що й почім, — головним було не забути зайти в Ощадбанк чи на пошту й вчасно заплатити. Ностальгія? Ні! Просто констатація факту.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.