Пані Альона каже: «Сергієві, може, й страшно вертатися туди, де троє маленьких діток. Але ж це його доньки!»
І ось такі три волинські принцеси ростуть без тата
Альона Цюрик із Каменя-Каширського тепер сама піднімає доньок – Сашу, Злату і Христинку (на фото), яким ще й двох років нема
«Із серпня Сергій не бачив дівчаток»
Це не новина, коли повертаєшся до надрукованого в газеті раніше і прослідковуєш, як складається доля людей. Правда, зазвичай, це буває, коли є приємні приводи. Наприклад, герої сторінки «Любить! Не любить» доньку заміж віддали й уже вона стала багатодітною мамою. Чи дуже довго подружжя чекало дитину й нарешті Бог послав їм таке щастя. Цього ж разу привід швидше несподіваний, ніж приємний.
Трохи більше року минуло, як я була у камінькаширців Альони й Сергія Цюриків – мами й тата трійні. Подружжя клопоталося біля своїх донечок, яким тоді ще й пів року не було, згадувало на моє прохання про те, як зародилася їхня любов, як із хвилюванням ждали на таке щедре поповнення. Що там казати – переді мною була щаслива сім’я! А сьогодні ці чоловік і жінка уже... розлучені.
Ніби й не дивина – у наш час багато шлюбів розпадається. Але ж тут ситуація виняткова: здавалося б, хіба може тато піти від своїх трьох зовсім маленьких донечок? Хоч, мабуть, нагадає хтось, в Одесі свого часу й п’ятьох немовлят татусь покинув...
Про такий поворот у долі Цюриків дізналася, по суті, випадково. Перед відрядженням у Камінь-Каширський зателефонувала Альоні: мовляв, це ж дівчатка уже підросли, почали ходити. От би зробити фото й для інших видань «Газети Волинь»: тато, мама і їхні донечки!У відповідь почула, що і зустрітися, і сфотографувати можна. Але вже не буде світлини, на якій сім’я у повному складі. Навіть після цього не було думки, що Альона й Сергій розлучилися. Є ж інший варіант – може, чоловік на заробітках? Виявляється, ні – нікуди він не поїхав.
За час нашого спілкування я не почула від Альони жодного поганого слова на адресу уже колишнього чоловіка.
– Просто одного ранку пішов на роботу й не вернувся додому. Це сталося торік серед літа, – розповідала жінка. – Спочатку навідувався ще, фінансово допомагав. Я навіть думала, що все у нас наладиться. Але ні – із кінця серпня Сергій не бачив дівчаток. Востаннє був, коли донькам виповнився рік.
Читайте також у нас: «Від маминої юшки з грибами померло двоє янголят».
«Cказав, що йому було морально тяжко»
Ми розмовляли з Альоною про її доньок, у яких «уже повний рот зубчиків», про те, що почали ходити («трохи ще бояться, то як хочуть швидше до чогось в кімнаті добратися, то на колінця вклякають і так нібито біжать»). Жінка розповідала, що розлучили їх із чоловіком у жовтні – вона ж і подала заяву, побачивши, що Сергій не збирається вертатися в сім’ю. Слово за словом, переходимо до того, чому, на думку жінки, так сталося, що їхній шлюб виявився недовговічним.
– Наскільки я знаю зі слів Сергія (ми з ним спілкуємося в соцмережах, тож питала, чому він пішов від нас), йому було морально тяжко. Я зробила собі такий висновок: Сергій не був готовий до батьківства та ще й такого – зразу потрійного. А він же хотів дітей. Бувало, казав, що «нагулявся і вже хоче мати сім’ю». Та коли почалася ось ця буденність, коли вночі не висипаєшся, бо малеча плаче, а вранці треба йти на роботу, то й стало, мабуть, «морально тяжко». А ще ж і мені потрібна була допомога, аби дати раду трьом немовлятам, тож просила чоловіка встати вночі.
А ще ж і мені потрібна була допомога, аби дати раду трьом немовлятам, тож просила чоловіка встати вночі.
Одне слово, якщо й «розбився любовний човен», то не об якісь глобальні проблеми, а об такі, що пов’язані з побутом. Були буденні, як вважає жінка, сварки, після яких подружжя тут же мирилося, й все було у них добре. Судячи з почутого від Альони, вона навіть після офіційного розлучення не спалила, як кажуть, мости за собою. І зраділа б, якби відкрилися двері й до хати зайшов чоловік – батько їхніх трьох доньок.
– Зараз, уже відчувши смак вільного життя без щоденних клопотів, – розмірковувала багатодітна молода мама, – Сергієві, може, й страшно вертатися туди, де троє маленьких дітей. Але ж це його доньки! Я його, буває, питаю: невже тобі не цікаво побачити їх? І він якось сказав, що хотів би вернутися, але вже пізно. А що значить це «пізно», то не знаю.
Сергієві, може, й страшно вертатися туди, де троє маленьких дітей. Але ж це його доньки! Я його, буває, питаю: невже тобі не цікаво побачити їх?
І тут же таке зізнання:
– Я боюся, аби не сталося, що Сергій вернеться й, не витримавши напруги нашого життя, знову якогось «прекрасного» дня піде від нас. Уже раз пережила це. Другого такого удару не хочу.
А ще жінка розповідала:
– Зараз Сергій не працює. А мав же на фірмі «Західстальпродукт» роботу, яка добре оплачувалася, та чомусь втратив її. Тож із минулорічного жовтня, відколи ми розлучилися, допомоги від татка діти не мали ще ніякої, хоч суд і призначив аліменти. А їх же треба годувати, одягати. Добре, що одержую на доньок від держави загалом на місяць сім тисяч. Якби не ці гроші, то хтозна, як би жили.
«Мені радили: «Пробач і відпусти». Я вже ніби потихеньку відпускаю»
Поки ми розмовляли, настала пора обіду для дівчаток. Сашу, Злату й Христинку Альона посадила за їхні столики, принесла три мисочки супчику і почала одночасно їх годувати: одній дає ложечку, потім – другій, третій. Інакше не можна, бо, мабуть, був би крик і плач, коли б поставила малечу в чергу. І так цілий день. Добре, як мама – найперша помічниця Альони – не на роботі, тоді їй легше.
– У принципі це і вся допомога, – каже жінка. – Час від часу сестра з чоловіком навідуються. Вони нас і в лікарню до Луцька возять на планове обстеження.
По правді, думала, буде набагато важче з трійнею. Сестра, як бачить мене з доньками, як я їм раду даю, то каже: «Тобі, певно, якби й ще одне дитя, то ти справилася б».
Альона ніколи не пошкодувала, що ось так склалося її життя. Давно забувся панічний страх, який охопив, коли дізналася, що стане враз багатодітною мамою. Сьогодні доньки для неї – то її світ, те, чим живе. Що пішов від неї чоловік, що без тата дівчатка, звичайно, боляче. З цього проводу міркує так:
– Рідні, знайомі мені говорили, коли таке сталося: «Пробач і відпусти». Я вже ніби потихеньку відпускаю...
А ось чи пробачила? Швидше всього – так. У всякому разі за час нашого спілкування я не почула від Альони жодного поганого слова на адресу уже колишнього чоловіка. Навпаки, здавалося, їй приємно згадувати те світле й радісне, що було у їхньому житті (це ж у шлюбі вони жили недовго, а знають одне одного десяток літ – 14 мала, як вперше побачила Сергія й згодом стала його дівчиною). Хіба можна забути романтичне освідчення при свічках чи таїнство вінчання? А який пам’ятний той день, коли їхали до Луцького клінічного пологового будинку, де на світ з’явилися їхні дівчатка?! Дорогою Сергій весь час тримав дружину за руку і просив «ще трохи протриматися».
Звичайно, я не могла не поговорити із Сергієм. Навіть не про те, чому, на його думку, розлучилися вони з дружиною, хотілося почути, хоч він і зачепив цю тему: «Альона так вирішила». Найперш запитала про доньок, яких він давно бачив. І чоловік сказав, що від дітей не відмовляється. Ось, мовляв, поїде до Польщі на заробітки й допомагатиме їм. А поки будуть ті заробітки, чому б просто не прийти до дівчаток, щоб вони знали свого татка...
Катерина ЗУБЧУК.
Читайте також у нас: «Ігор Палиця може подарувати кожному волинянину по 230 доларів».
