Юрій Шинкарук: «Аби реставрувати 400-річну огорожу, довелося шукати давні технології».
Як робити троянди, коваль підгледів у кондитера
Маневичанин Юрій Шинкарук творить дива з металу
–У Маневичі я потрапив випадково, — розповідає Юрій Миколайович. — Приїхав на хрестини до кума, з яким разом зростали в Ковелі, і тут познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Тож так волею долі і залишився.
Професію електрогазо-зварювальника чоловік здобував у Ковельському ПТУ № 7, яке славилось підготовкою хороших фахівців. Після навчання працював за спеціальністю в місцевих організаціях, а на початку 2000-х шукав заробітків у Чернівцях, потім і в Києві, зокрема й на будівництві, де здобув навики муляра-штукатура.
— Згодом мене занесло в Сімферополь на цілих шість літ, — продовжує Юрій. — Спершу влаштовувався на офіційні роботи, а потім почав працювати сам на себе. До 2014 року жив у Криму, поки його не анексувала Росія. Я їхав додому на Великдень з розумінням того, що вже нескоро повернуся назад, хоча багато чого лишив перспективного.
Коли чоловік повернувся на малу батьківщину, товариші знайшли йому роботу зварника в Білорусі під Мінськом, у кузні відомого художника по металу. Пропрацювавши там три місяці та отримавши схвальні відгуки від свого роботодавця, захотів продовжити трудитися в цьому напрямку.
Одружившись та оселившись у Маневичах, Юрій познайомився із підприємцем Миколою Лукашуком, який запропонував вільне приміщення старої кузні для роботи, де пан Юрій працює донині.
— В Маневичах уже п’ять років. Спершу виготовляв ковані вироби друзям. А потім мало-помалу й на місці почали дещо замовляти, кому металеві сходи, тому навіс тощо, — продовжує коваль. — Виготовив сходи з трояндами. Свого часу довго шукав, як їх робити. А потім підгледів у кримського товариша-кондитера, як він із мастики робив пелюстки й, адаптуючи процес до своїх умов, зробив їх із металу. Виготовляв і 70-метровий паркан навколо храму в селі Оконськ. Там усі завитки та 4 тисячі хомутиків гнув вручну, а для їх виготовлення робили спеціальні пристрої. Завжди даю гарантію на свою роботу і, якщо щось трапляється, переробляю, бо найкраща реклама — задоволений клієнт. «А цей навіс буде триматися?» — якось запитала клієнтка. Кажу: «Буде, бо мені ще по ньому лазити і полікарбонат прикручувати».
Під час виконання будь-якої художньої роботи майстер спочатку кілька днів слюсар, потім коваль, а затим — зварювальник.
Робота приносить майстрові неабияке задоволення. Влітку може працювати і до пізнього вечора, тож дружина часто питає, чи взагалі лягатиме спати.
— Колись довелося і реставрувати, — пригадує Юрій Миколайович. — Було десять секцій огорожі, якій 400 років. Одну зламали, і треба було зробити схожу. Довелося шукати технологію, яку використовували саме в ті часи. Інакше результату не було б.
Майстер розуміє, що більшості українців ковані речі нині не по кишені, тому й великих перспектив у найближчі роки в Україні не бачить. А оскільки планує будуватись, вимушений їхати за кордон.
— Тепер в Україні або немає, або не працюють програми підтримки малого бізнесу, які є в Польщі та Німеччині, де дають безвідсоткові кредити, — каже чоловік. — Для мого виробництва необхідне хороше технічне оснащення. Той інструмент, що маю, обійшовся мені в 5–6 тисяч євро, але, щоб далі розвиватися, потрібні сучасніші інструменти, які і коштують відповідно.
Прагнучи фахового росту, Юрій Шинкарук охоче відвідував виставки робіт художників-ковалів. Познайомившись на ковальському фестивалі «Металеве серце» в Рівному з колегами, під час карантину продовжує спілкування в інтернеті. Приємно, коли помічають ріст його майстерності. Дивлячись у ковальських спільнотах роботи майстрів, починає впізнавати авторів за почерком. Але критично каже, що сам до того рівня ніколи не доросте, бо не вміє малювати й не відчуває належно об’єму.
— Під час виконання будь-якої художньої роботи майстер спочатку кілька днів слюсар, потім коваль, а затим — зварювальник. Усе пов’язано. Коли людина закінчує вчитися на зварювальника, найперше йому дають третій розряд слюсаря, бо це основа. Далі йде розвиток. Та періодично все ж потрібно повертатися до бази, до книжок. Бо, не знаючи, що таке розмітка і креслення, далеко не підеш, — наостанок наголошує пан Юрій.
Сергій ГУСЕНКО
Читайте також: Відреставрував 140-річний кептар із фільму «Тіні забутих предків»
