Ірена Сендлер: «Кожна дитина, що врятувалася за моєї участі, — то виправдання мого буття на Землі, а не право на славу».
Жінка, яку називають святою: «Досі картаю себе, що не зробила більше»
Під час Другої світової війни Ірена Сендлер (Сендлерова) отримала дозвіл на роботу в єврейському гетто Варшави як представниця міської управи охорони здоров’я. У неї були на це «приховані мотиви»…
Адже вона знала про плани нацистів щодо євреїв. Ірена стала виносити малюків із гетто на дні сумки для інструментів, а в задній частині вантажівки в неї був мішок для старших дітей.
В автомобілі вона возила собаку, яку навчила гавкати, коли німецька охорона впускала та випускала машину через ворота гетто. Солдати не хотіли зв’язуватись із псом, а його гавкіт прикривав звуки, які могли видавати дітлахи.
За час такої діяльності Ірені вдалося врятувати 2500 дітей. Зрештою, нацисти впіймали її і катували, зламали дві руки і дві ноги, але вона не розповіла, де заховані банки з іменами — це була єдина ниточка, за якою вцілілі батьки могли б знайти своїх дітей…
Зрештою, нацисти впіймали її і катували, зламали дві руки і дві ноги, але вона не розповіла, де заховані банки з іменами — це була єдина ниточка, за якою вцілілі батьки могли б знайти своїх дітей…
Завдяки підтримці підпілля, їй вдалось уникнути розстрілу. Після війни Ірена спробувала знайти батьків, які вижили, і воз’єднати сім’ї. Але більшість тат і мам закінчило життя в газових камерах. Дітей, яким вона помогла, влаштували у дитбудинки або всиновили.
У 2003 році жінка отримала найвищу нагороду Польщі — орден Білого Орла. Музей Холокосту в Ізраїлі присвоїв їй звання Праведника народів світу. У 2007-му її висунули на Нобелівську премію миру, але вона не одержала її.
Ірена Сендлер померла 2008-го у віці 98 років.
Читайте також: Розстріляного волинського повстанця реабілітували тільки зараз
P.S. У квітні 2009 року на американські телеекрани вийшла телевізійна стрічка «Хоробре серце Ірени Сендлер», знята восени 2008-го в Латвії. Роль Ірени виконала голлівудська актриса Анна Пакуін.
Дмитро ЧЕКАЛКІН, уривок із книги «Людський фактор»
