Історія для душі: Помічна ікона

Ксенина бабуся Іванка — ​двоюрідна сестра Дарки. Жили неподалік одна від одної. До церкви разом ходили, на лавці любили посидіти, минуле згадати. Взимку Дарка на вечорниці приходила. Пісень старих співали. Ксеня навіть записала деякі.

Іванку Дарка пережила. Зовсім старенькою у засвіти відійшла. Осиротіла хатина. А садок родить…

Дарка Ксеню «золотою внучкою» називала. Ксеня привозила з міста старенькій різні смаколики. Та, мов дитина, раділа. Дякувала і молилася. Дарка дуже побожною була. Постів дотримувалася. Худесенька, маленька, їла, наче горобчик.

— З ніг упадете, поки піст закінчиться, — ​казала Ксеня.

— А мене Господь підтримає, — ​відповідала, усміхаючись.

…Сад бруньками брався. Наче відчувала Дарка, що Небеса скоро покличуть душу у Вічність. Із кожним деревцем розмовляла. Гладила пошерхлу кору старих яблунь. Увечері слухала тишу й сповивала молитвами світ. Не стало Дарки весняного ранку…

…Ксеня тепер зрідка до села їздила. Мати нездужала, тому до міста забрала. Хату замкнула. Сусіди наглядали.

Останнім часом у Ксениному житті все наперекосяк. Віталій, чоловік, з сім’ї пішов. І нещодавно придбану квартиру прихопив. Бо його нова пасія не має власного житла, а в неї мала дитина.

— Про свого сина забув? — ​запитала Ксеня. — ​Ми ж квартиру для Славка старалися.

Він був студентом. На програміста вчився.

Останнім часом у Ксениному житті все наперекосяк. Віталій, чоловік, з сім’ї пішов. І нещодавно придбану квартиру прихопив. Бо його нова пасія не має власного житла, а в неї мала дитина.

— Вам трикімнатне помешкання залишається, а ми з Веронікою та її донькою змушені жити в однокімнатному.

— Не забудь додати: в новій і просторій. І мала належати вона нашому синові.

Читайте також: Не робіть так: дев’ять помилок закоханих пар перед сном.

Славко бунтував: мовляв, мені нічого не треба, і зрадника-батька також.

Віталієва сестра при зустрічі вколола:

— Кому розлучена жінка потрібна? Та й зараз чоловіки на молодих заглядають. Як-от мій братик. Оце втнув!

З Мілою у Ксені стосунки були ніякі. Мілин благовірний до пляшки прикладався. І до роботи лінивий. У своїх негараздах жінка звинувачувала всіх і вся. Заздрила Віталію, що посаду має. І Ксеня рук на роботі не бруднить. А вона, Міла, на ринку торгує. Їй ті огірки-помідори-капуста вже впоперек горла стоять. Тому Міла не приховувала зловтіхи, що в Ксені особисте вшкереберть полетіло…

Ще й, як на зло, закрилася агенція, де Ксеня туристичним гідом працювала. Тож поповнила на біржі праці ряди безробітних.

…Дарка знову прийшла у сон. Стояла край саду і кликала Ксеню. Так знайомо-лагідно:

— Йди-но сюди, золота внучко…

Ксеня повідала сон матері.

— Треба на Службу Божу за бабу Дарку дати, та й на могилу поїхати б. Може, у вихідні?

— Поїду, мамо. І до нашої хати треба навідатися.

У суботу Ксеня зібралася до села. Найперше пішла на цвинтар, бо якраз неподалік зупинки. Потім вступила дорогою на подвір’я баби Дарки. Двері у сіни були прочинені. Зайшла до хати. Добра в покійної не було, проте хтось щось шукав. Усе перевернуто. Зникли вишиті рушники. Подушки. На підлозі лежала ікона. На скло наступили, роздушили й трохи забруднили. Це був образ святого Миколая Чудотворця.

Ікона висіла на покуті. Дарка щодня молилася до неї. А на Різдво ставила під образом пшеничний сніп й кутю. Колись розповіла історію. Її родина допомагала повстанцям. Серед них був свояк священника. Він і приніс врятовану ікону із знищеного «совітами» храму. Дарка вірила: намолена — ​вона дуже помічна. Цей святий допоміг її сім’ї дивом уникнути сибірів, біди й хвороби відводив. Дуже дорожила образом.

Ксеня підняла ікону, струсила скло, витерла засохлий бруд. Вирішила забрати із собою.

…Одного дня Ксені зателефонувала колишня одногрупниця. Працювала заступницею директора школи.

— Чула від наших, що ти роботу втратила. У нас, в школі, місце звільнилося. А ти ж на курсі однією з найкращих була. Навіть на побачення не мала часу — ​лише історія була в голові. Та й колись тут працювала. Словом, давай зустрінемось, поговоримо.

Ксеня вірила: їй допомагає ікона святого Миколая Чудотворця...

Невдовзі Ксеня отримала роботу.

Нагадаємо, учені розповіли, від якого продукту жінки старіють швидше. 

Підлікувалася мама. Додому захотіла. На своє подвір’я. До городу. Сусідів. Набридло в багатоповерхівці сидіти.

А тут і син порадував:

— Мамо, працюватиму в айтішній компанії. Серйозна фірма, до речі. Бажаючі були. Але я виграв цей «приз»!

— А як буде з навчанням?

— Це ж не повний робочий день. Зароблю резюме. Можливо, колись вдасться за кордон поїхати. Це моя мрія — ​ти знаєш. Словом, круто, що я потрапив туди!

Ксеня дякувала долі за те, що минула темна смуга в житті. Вірила: їй допомагає ікона святого Миколая Чудотворця…

…Над ранок приснилася Дарка. Стояла край свого саду. В біленькій хустинці. Лице таке добре, світле. Нічого не казала. Лише усміхалася…

Ксеня прокинулася. Сьогодні субота. Вихідний. Так легко й гарно на душі. І сонячно й тепло надворі. Поїде до мами. Відвідає батькову могилу і баби Дарки. Подякує за ікону. І треба в Дарчиному садку лад навести, листя позгрібати. Попросить сусіда Миколу, щоб сухе гілля обрізав. Скоро розквітнуть дерева. Хай тішиться Дарчина душа, коли прилітатиме на рідне обійстя.

Ольга ЧОРНА.