Наші маленькі психологи, або Як діти вчать нас вдосконалення

Слухаю доньку-школярку й усміхаюся: радію, що в «Цікавої газети» додалося читачів, а ще тому, що не кожне дитя нині книжку хоче читати, а моя взялася до періодики. Вловила: поки мама аналізує на шпальтах, як то виховувати й вчитися на курсах удосконалення батьків, то можна й собі щось почерпнути з тих роздумів.

З подачі доньки отримую гарну тему для спілкування з нею ж і для власного досвіду. Отже, моя кмітлива дівчинка зробила висновок, що мама прагне узгоджувати свої дії з висновками психологічної науки. Знайшла меч у моїй же кузні і взялася кувати, поки гаряче! Мовляв, ті спеціалісти кажуть, що стосунки з підлітком мають бути виважені: вік такий непростий, а тут ще батьки життя ускладнюють своїми завданнями. Я підтакую й додаю, що ми геть не праві, коли сваримо, замість того, щоб спокійнісіньким тоном вдесяте повторити, чого хочемо. Одночасно слухаю свою дитину й дивуюся, як вона мене знає й відчуває! Десь так, як і я її... А як інакше – ми ж разом усі її літа! «Дай я тебе обійму», – кажу їй і знаю, що наступної секунди вона з усіх сил візьметься ховати свою усмішку, яка попри намагання таки з’явиться. Дуже хочу мати таку насолоду передбачати цю красу ще довгі роки...

Пишу це, щоб загострити свою (і нашу) мамську увагу на щоденно важливому. Діти так швидко ростуть і просто несправедливо пропустити щось особливо прекрасне, зосередившись на не помитих тарілках чи не підметеній підлозі. Без побутових спотикань, звісно, не обійдешся, але можна й варто залишити їх на рівні іскорки, а не роздмуханого вогнища.

 Без побутових спотикань, звісно, не обійдешся, але можна й варто залишити їх на рівні іскорки, а не роздмуханого вогнища.

Цей наче очевидний висновок зробила не одразу, а завдяки меншенькому сину, який якось підбіг у момент наших із донькою «з’ясувань стосунків». Перевела погляд з нього на неї – і раптом перед очима постав спогад: зовсім недавно отакою маленькою підбігала вона, щоб розповісти про чергове відкриття в своєму дивосвіті. Коли пролетів час? І він же летить далі, а ми спалюємо його, і це точно дуже не психологічно! Серед моїх найбільш вражаючих спогадів – як мама моєї подруги у день її весілля покинула купу недороблених і супертермінових справ й прийшла сказати своїй доньці-нареченій: «Яка ж ти у мене красива»! Є ще один – моя мама каже своїй, яка нині уже в засвітах: «Мам, що б ми без тебе робили!». Пам’ятаю особливу усмішку молодої і таку ж – своєї бабусі. Дуже щиро, психологічно, життєдайно і ...доступно!

Маєте свої міркування про перетин дорослого й дитячого світів – пишіть про це на електронні адреси: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова – 43025, м. Луцьк,
просп. Волі, 13.