Чому Гагаріну не сподобалось би, що влада Володимира ігнорує прохання містян

Вулиця Гагаріна розташована у мікрорайоні «Цукровий» й прилягає до в’їзної дороги у Володимир­Волинський. Виникла вона, ще коли будувався місцевий завод. А це далекі 1960­ті. Обабіч шляху довжиною десь 200 метрів стоять кілька триповерхових будинків і два приземистих, які називають бараками. На початку вулиці — ​хрест з іконою, біля якого місцеві зустрічаються на релігійні свята й проводжають у засвіти близьких. Мешкає тут понад сотню сімей. Ці деталі пояснює Олексій Коришко, який пропрацював на цукровому заводі більш як 40 років, тож знає тут усе. Він показує численні ями поблизу хреста й в інших місцях і розповідає історію своєї боротьби за дорогу на вулиці Гагаріна.

Чим довше листувався з владою пан Коришко, тим гірші перспективи для ремонту вимальовувалися.

Чоловік демонструє пакет відповідей від влади на його звернення. Вперше повідомив міську раду про необхідність ремонту 12 років тому, коли ще був сімдесятилітнім. Ми говоримо, йдучи уздовж вулиці, й Олексій Коришко, навіть не дивлячись під ноги, час від часу закликає мене до обережності:

— Дивіться на дорогу, пані! Яма ж! Коли злива, ​тут кругом стоїть вода — ​неможливо пройти. Я ще бадьорий дід: по бордюру пересуваюся, а люди мого віку в розпачі. Хоч гумові чоботи взувай!

Олексій Коришко згадує, як загорівся надією, коли восени 2009­го із міськвиконкому надійшла відповідь із запевненням, що ремонт буде проведено у другому кварталі 2010 року. Минуло два літа, нічого не змінилося — ​й чоловік мусив нагадати владі про наболіле. Цього разу в офіційному листі його потішили тим, що на капітальний ремонт проїжджої частини вулиці вже замовлено проєктно­кошторисну документацію підприємству «Луцьккомундорпроєкт». Зауважмо: йшлося саме про кап­ремонт! Документ­відповідь підписав тодішній мер Петро Саганюк. А вже у 2013­му цей же міський голова завізував інший документ: мовляв, обстеження засвідчило, що асфальтобетонне покриття потребує оновлення, але дешевший ямковий ремонт провести неможливо. Писав, що 1100 квадратних метрів асфальтувати надто дорого, бо потрібно аж 220 тисяч гривень. Уже на іншому бланку того ж року мер повідомив «нетерпеливому» Олексію Павловичу, що у місті він не один, бо є звернення про ремонт доріг від мешканців ще інших 15 вулиць. Про замовлений кошторис чомусь промовчав. Коришко помітив, що навіть звертатися до нього у документах­відповідях стали інакше:

— Спочатку писали: «Шановний Олексію Павловичу», — ​а потім без цього стали обходитися. Я ж за ці роки в міську раду навідувався більше 20 разів. У Саганюка був раз, атакував Веремчука (він працював замом), тепер до нових ходжу. Пальонці папери показував. Вони мене знають.

Читайте також: На вулиці Гагаріна з темного-претемного колодязя дістали чорного-пречорного кота (Фото).

Чим довше листувався з владою пан Коришко, тим гірші перспективи для ремонту вимальовувалися. У 2015 році, наприклад, зауважили, що не так і багато тих ям на вулиці Гагаріна, а ремонт уже коштує 385 тисяч гривень. А це ж у місті є 157 вулиць взагалі без твердого покриття! Написано все логічно, однак незрозуміло, навіщо раніше запевняли, що капремонт буде, й замовляли проєктно­кошторисну документацію?

А далі ще цікавіше: настирливий Олексій Коришко писав звернення ще й у 2019­му й отримав відповідь, що тепер міська влада оплачує ремонт доріг за методикою черговості таких робіт. За цим документом, першими асфальтують шляхи, на проєктно­кошторисну документацію яких або ж на сам ремонт гроші здавали мешканці певної вулиці. Про замовлення кошторису 7 років тому знову анічичирк…

Олексій Павлович дочекався зміни влади і підшив ще один папірець у свою колекцію. У найсвіжішому документі в січні цього року начальник управління житлово­комунального господарства й будівництва виконкому Володимир­Волинської міськради Віктор Фіщук поміж рядків запропонував, щоб Коришко у свої 80 з гаком літ стежив за сайтом міськради: інформацію після розгляду депутатськими комісіями розмістять саме там. А ще пише, що управління має повно роботи: 9 інших доріг, документи на які виготовили мешканці тих вулиць.

Пан Коришко каже, що бюрократію перемогти не може, але усе ще надіється, що представники міської влади спробують розшукати кошторис, про який запевняли раніше, й подбають про мешканців вулиці, названої на честь людини, яка в обраній професії досягла вершин.