«Уже наприкінці першого курсу казала, що я — українка».
Кароліна Хмур викладає українську мову в Польщі
«З дитинства знала, що наші предки були православними, згодом греко-католиками, що вони були українцями, але думала, що ніде в Польщі вже нема нічого українського. Тому для мене був шок, коли я поїхала в Краків і зустріла місцевих людей, які говорили мовою Шевченка», — говорить пані Кароліна (на фото)
Наприкінці квітня у Підляському воєводстві відбувся перший етап тематичного конкурсу «На крилах пісень — життя та творчість Лесі Українки». У ньому взяли участь майже 20 учнів початкових класів, які вивчають українську мову. Конкурс уже другий рік поспіль проводить Центр освіти вчителів у Білостоці. 2020-го він був присвячений Тарасові Шевченку.
«Цього року по всій Україні проводять заходи, приурочені 150-й річниці від дня народження Лесі Українки, і наше маленьке Підляшшя вирішило теж долучитися, організувавши такий тематичний конкурс», — розповідає координаторка проєкту Кароліна Хмур.
Вона вже більше десяти років працює вчителькою української мови у початковій школі Святих Кирила і Мефодія в Білостоці. А в 2018-му стала першою методисткою викладання української у Підляському воєводстві.
«Я родом із Південного Підляшшя із села Голубля. А сюди шлях мене привів через Краків, де я закінчила українську філологію. З дитинства знала, що наші предки були православними, згодом греко-католиками, що вони були українцями, але думала, що ніде в Польщі вже нема нічого українського. Тому для мене був шок, коли я поїхала на першу співбесіду в Кракові і зустріла людей, які жили в Польщі і говорили українською та ходили до церкви. Я була вражена, бо ж думала, що всюди так, як у нас», — каже пані Кароліна.
Змінюється й ставлення батьків. Деякі навіть хотіли б, щоб їхні діти мали оцінки з української мови в атестаті зрілості.
Вона згадує: коли інші студенти почули, що її прізвище Матейчук, то відразу почали говорити до неї українською. «Тому я дуже швидко стала нею розмовляти, — ділиться Кароліна Хмур. — Також брала участь в житті української громади і вже наприкінці першого курсу казала, що я — українка. Вплинула на це і поїздка на Гуцульщину. Хоча цей край і Підляшшя — це різні регіони, однак виявилося, що тамтешнє село для мене не чуже, тож я стала сприймати все українське як своє».
Призначення Хмур методисткою у Центрі навчання вчителів у Підляському воєводстві пов’язане з розвитком мережі пунктів вивчення української мови у цьому регіоні (вони є у Більську, Білостоці та Черемсі). Пані Кароліна не лише допомагає педагогам у плануванні їх праці, підвищенні кваліфікації, а й організовує семінари, майстер-класи та конференції.
«У моєму випадку роль методиста — це бути таким собі зв’язком поміж нашими підляськими вчительками. У нас кожен пункт має різні проблеми, а кожен педагог — спеціаліст у своїй школі. Вони всі багато чого роблять поза уроками і знають, як краще вирішувати питання у своєму середовищі. Змінюється й ставлення батьків. Деякі навіть хотіли б, щоб їхні діти мали оцінки з української мови в атестаті зрілості. Це дійсно було б підтвердження навчання, і, якщо почати опановувати її з першого класу, то це не так складно, — переконана Кароліна Хмур. — Думаю, що на Підляшші є великий потенціал. Тому я й надалі робитиму все, щоб українська мова була доступною та цікавою для дітей. Охочих щороку більше. Видно це навіть останнім часом. Гімназії ліквідували, але, незважаючи на те, що української немає в ліцеях, кількість учнів не зменшилася — навіть зросла. Ми, вчителі, будемо старатися так організувати навчання, щоб діти хотіли ходити на заняття з української мови».
За матеріалами видань nasze-slowo.pl, prosvit.org.
Ольга ВЕКЕРИК.
